English
Thoughts From Kyiv — Morning March 10
Yesterday’s bombing of the maternity hospital in Mariupol was a turning point. Too many emotions. Too much evil. So much determination. This has to be the last time!
My wife and I have four children. Our house (dacha) has now become a shelter to two other families, so children are everywhere. Our youngest guest is 14 months old. She is truly beautiful.
How many children will not be born because of this evil war? How many mothers will raise their young without fathers? How many children will die?
How many times in our history has that question been asked? And each time, we survive.
The window I am facing looks out at the rolling hills of Kyiv oblast. Just a dusting of snow. Soon the storks will return and the cherry trees will bloom.
This land has buried more dead in war and terror than any other. Mongols, Tsars, Holodomor, World War II… Bodies. Dead. Killed. Children unborn. Perhaps that is why the earth is so black.
The terrors and wars that Ukrainians have faced throughout our history have scattered us throughout the world. We are a global nation.
But wherever Ukrainians live, they have a home. It is here. That must never change.
Yesterday was the birthday of Taras Shevchenko — Ukraine’s national poet. Shevchenko’s figure has been recreated in 1300 monuments throughout the world. Shevchenko represents what we were and what we’ve become: serfs who gained freedom. He lived here. He is buried here. Home.
Yesterday, my friend and former student Oksana Bulava (Оксана Булава) posted a call to our ancestors: simple men and women who farmed this land on which we walk, who once drank the water which now gives us life, who breathed the air of freedom that transcends our genes… You, the Cossacks of our past! We pray for your help and guidance. We ask for your strength in our battle against the evil that has attacked that which is most sacred: our unborn children and the mothers who carry them.
I write these words in English because I want the world to hear: we are dying! Death and destruction are falling from the sky, launched by Evil. Close the sky!!!
We will survive (yet again). Because this nation is invincible. But why must it always be accompanied by so much sacrifice? Why must our children die?
Why is the earth around Kyiv so black?
Written on: 10.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 29.07.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: English
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — ранок 10 березня
Учорашній обстріл пологового в Маріуполі став поворотним моментом. Забагато емоцій. Забагато зла. Так багато рішучості. Це не має повторитися більше ніколи!
У нас із дружиною четверо дітей. Наш будинок (дача) став притулком ще двом сім’ям, тому тут бігає ціла зграя дітей. Наймолодшій гості рік і два місяці. Вона справжня красуня.
Скільки дітей не народиться через цю зловісну війну? Скільки матерів виховуватиме дітей без батька? Скільки дітей загине?
Скільки разів за історію нашої країни виникали ці запитання? І щоразу ми виживали.
З вікна в моїй кімнаті видно горбисту місцевість Київської області. Пагорби ледь припорошені снігом. Незабаром прилетять лелеки й розцвітуть вишні.
У цій землі поховано більше загиблих від війн і терору, ніж деінде. Монголи, царі, Голодомор, Друга світова… Тіла. Мертві. Убиті. Ненароджені діти. Може, саме тому в нас така чорна земля.
Терор і війни, що випали на долю українців упродовж історії, розвіяли нас по всьому світові. Ми світова нація.
Та хоч де українці живуть, у них є дім. Він тут. І так мусить бути завжди.
Учора був день народження Тараса Шевченка, національного поета України. Постать Шевченка увічнили 1300 пам’ятниками по всьому світові. Шевченко уособлює те, ким ми були й ким стали, — кріпаками, які здобули свободу. Він жив тут. Він похований тут. Удома.
Учора моя подруга й колишня студентка — Оксана Булава опублікувала у фейсбуку звернення до наших предків — простих чоловіків і жінок, які обробляли землю, по якій ми ходимо, які пили воду, що тепер дарує нам життя, які дихали повітрям свободи, що закладене в наших генах… Козаки нашого минулого! Ми благаємо вас про допомогу й наставництво. Просимо додати нам сил у боротьбі проти зла, що атакувало наше найсвятіше — ненароджених дітей і матерів, які носять їх у своєму лоні.
Я пишу ці слова англійською (оригінальний текст автор написав англійською, ви читаєте переклад. — Ред.), бо хочу, щоб світ почув: ми помираємо! Смерть і руйнації, запущені злом, падають на нас із неба. Закрийте небо над нами!!!
Ми виживемо (уже вкотре). Бо наш народ незламний. Але чому жертви завжди такі великі? Чому наші діти мусять умирати?
Чому земля навколо Києва така чорна?
#ДумкиЗКиєва
Текст написано: 10.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 29.07.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Ганна Лелів
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — ranok 10 bereznya
Uchorashniy obstril polohovoho v Mariupoli stav povorotnym momentom. Zabahato emotsiy. Zabahato zla. Tak bahato rishuchosti. Tse ne maye povtorytysya bil’she nikoly!
U nas iz druzhynoyu chetvero ditey. Nash budynok (dacha) stav prytulkom shche dvom sim’yam, tomu tut bihaye tsila zhraya ditey. Naymolodshiy hosti rik i dva misyatsi. Vona spravzhnya krasunya.
Skil’ky ditey ne narodyt’sya cherez tsyu zlovisnu viynu? Skil’ky materiv vykhovuvatyme ditey bez bat’ka? Skil’ky ditey zahyne?
Skil’ky raziv za istoriyu nashoyi krayiny vynykaly tsi zapytannya? I shchorazu my vyzhyvaly.
Z vikna v moyiy kimnati vydno horbystu mistsevist’ Kyyivs’koyi oblasti. Pahorby led’ pryporosheni snihom. Nezabarom pryletyat’ leleky y roztsvitut’ vyshni.
U tsiy zemli pokhovano bil’she zahyblykh vid viyn i teroru, nizh deinde. Monholy, tsari, Holodomor, Druha svitova… Tila. Mertvi. Ubyti. Nenarodzheni dity. Mozhe, same tomu v nas taka chorna zemlya.
Teror i viyny, shcho vypaly na dolyu ukrayintsiv uprodovzh istoriyi, rozviyaly nas po vs’omu svitovi. My svitova natsiya.
Ta khoch de ukrayintsi zhyvut’, u nykh ye dim. Vin tut. I tak musyt’ buty zavzhdy.
Uchora buv den’ narodzhennya Tarasa Shevchenka, natsional’noho poeta Ukrayiny. Postat’ Shevchenka uvichnyly 1300 pam’yatnykamy po vs’omu svitovi. Shevchenko uosoblyuye te, kym my buly y kym staly, — kripakamy, yaki zdobuly svobodu. Vin zhyv tut. Vin pokhovanyy tut. Udoma.
Uchora moya podruha y kolyshnya studentka — Oksana Bulava opublikuvala u feysbuku zvernennya do nashykh predkiv — prostykh cholovikiv i zhinok, yaki obroblyaly zemlyu, po yakiy my khodymo, yaki pyly vodu, shcho teper daruye nam zhyttya, yaki dykhaly povitryam svobody, shcho zakladene v nashykh henakh… Kozaky nashoho mynuloho! My blahayemo vas pro dopomohu y nastavnytstvo. Prosymo dodaty nam syl u borot’bi proty zla, shcho atakuvalo nashe naysvyatishe — nenarodzhenykh ditey i materiv, yaki nosyat’ yikh u svoyemu loni.
Ya pyshu tsi slova anhliys’koyu (oryhinal’nyy tekst avtor napysav anhliys’koyu, vy chytayete pereklad. — Red.), bo khochu, shchob svit pochuv: my pomyrayemo! Smert’ i ruynatsiyi, zapushcheni zlom, padayut’ na nas iz neba. Zakryyte nebo nad namy!!!
My vyzhyvemo (uzhe vkotre). Bo nash narod nezlamnyy. Ale chomu zhertvy zavzhdy taki velyki? Chomu nashi dity musyat’ umyraty?
Chomu zemlya navkolo Kyyeva taka chorna?
#ThoughtsfromKyiv
#DumkyZKyyeva
