English
When Will You Go Away, You Traitor?
The Ukrainian city of Kherson was under occupation for more than eight months. Having occupied the city in spite of the powerful civic resistance, on March 1 the russian army shot 17 territorial defense soldiers from tanks. The territorial defense was equipped only with machine guns. Some of them, ready to defend the city, were not servicemen and did not have any small arms. One can find a video on the Internet where local residents are walking along the Buzkovyi Park and showing the places where the Ukrainian defenders perished. That is Naftovykiv Street. It is March in that video, and a woman is commenting the terrible picture she sees around – dead bodies of men.
russian invaders assured with their billboards that “russia is here forever!”, while peaceful rallies near the regional administration gathered plenty of people who were chanting in the language not clear for the invader: “Kherson is Ukraine!”
Invaders were issuing russian passports, tried to instantaneously include Kherson region to the russian federation through a pseudo-referendum and were legalizing occupation administration that mainly consisted of local residents. Those who had been working in Kherson all their lives long and for some reason sided with the enemy. I often asked myself the following question – who are all those people? That is the region where I grew up, but I somehow did not know the traitors. They were not known to me up to a certain point of time.
On June 14 Kherson State University was captured. In some news I heard that a lecturer known to me became its self-proclaimed rector. The former head teacher, and then – director of the academic lyceum. “O”, I thought, “some traitors have been brought.” My shock lasted exactly until the moment when I started getting comments and reactions from my classmates in the stories to the news shared by me.
They were all the same. Equally offensive.
What was memorable about that head teacher could be included to the worst experiences. She could insult not just some lyceum students, whole classes, but she could do this in public and with no serious reason for that. The teacher of law, who back in 2015 drew attention of journalists due to her separatist posts and who gave comments for russian mass media where she said that “Americans have transformed the local sanitary station into a biolaboratory”. She ran for the post of the mayor of Kherson as the candidate not belonging to any party, and since that very year she was officially unemployed.
This was her rematch. The way of getting some status from the aggressor state while she failed with her career in the state with the passport of which she had been living all that time.
Traitors could be found in any historical time. The most illustrative, as for me, seems to be the story of Ephialtes who showed Persians the path which could be used to circumvent the Thermopylae passage to insidiously defeat Spartans. The price of hundreds of lives is paid as the result of the decision of those who are not afraid of betraying the closest people.
Any disloyalty in life is the moral crime, which is often condemned in words, hence – unpunished. When we speak about betraying a person – this case does not always reach court, but when this crime refers to treason, it is, luckily, regulated by law.
Human mind is prone to undergo different strange processes – self-suggestion, crowd effect, when the level of intelligence goes considerably down and when individual responsibility disappears. The demarcation line stands for the verification of the moral code within which we lived. It is not enshrined into the code, and, most probably, is a bit different for everyone. But! There is some limit beyond which it is absolutely the same:
When an army comes to the neighboring state to appropriate its territory, destroy infrastructure, steal works of art, and kill civilians – these crimes against humanity stop being on the verge of moral condemnation.
They require different measures.
Written on: 25.11.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 29.12.2022
Author: Svitlana Stretovych
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Pekhnyk
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Зраднику, коли ти підеш геть?
Українське місто Херсон було в окупації понад вісім місяців. Зайнявши його, попри потужний цивільний спротив, російські війська 1 березня з танків розстріляли 17 воїнів територіальної оборони. Зі зброї тероборона мала лише автомати. Дехто з тих, що готові були боронити місто, не були військовими й не мали стрілецької зброї. В інтернеті можна знайти відео, де Бузковим парком ходять місцеві жителі й показують місця загибелі українських захисників. Це вулиця Нафтовиків. На тій зйомці березень, сніжить, жінка коментує, яку жахливу картинку бачить, — навколо чоловічі тіла.
російські окупанти гарантували своїми білбордами: «рОССИЯ ЗДЕСЬ НАВСЕГДА!» — коли мирні протести біля обласної адміністрації збирали велику кількість людей, які зрозумілою окупантові мовою скандували: «Херсон — це Україна!».
Окупанти видавали російські паспорти, намагалися блискавично приєднати Херсонщину до рф через псевдореферендум і легалізовували окупаційну адміністрацію, яка часто складалася з місцевих. Тих, хто все життя працював у Херсоні й чомусь перейшов на бік ворога. Я часто запитувала себе: «Хто всі ці люди?». Регіон, де я виросла, але чомусь не знала зрадників. Вони були мені незнайомі до певного моменту.
14 червня захопили Херсонський державний університет. З новин дізналася, що його самопроголошеною ректоркою стала знайома мені викладачка. Колишня завучка, а потім і директорка академічного ліцею. «О, — подумала я, — а от і зрадників підвезли». Мій шок тривав, доки до розповіді на цю новину, яку я поширила, почали надходити коментарі й реакції від однокласників.
Вони всі були однакові. Однаково образливі.
Те, чим запам’яталася завучка, радше можна було застосувати до найгірших досвідів. Вона дозволяла собі грубо ображати не лише окремих ліцеїстів, цілі класи, а й робила це публічно й без поважних причин. Викладачка права, котра ще 2015 року привертала увагу журналістів сепаратистськими дописами й давала коментарі російським ЗМІ, у яких розповідала, що «американці перетворили місцеву санепідстанцію на біолабораторію». Висувалась на посаду міського голови Херсона як безпартійна, з того ж року була офіційно безробітною.
До реваншу вона вдалася у своєрідний спосіб. Вирішила отримати статус від держави-агресора, коли не склалася успішна кар’єра в країні, громадянкою якої була.
В усі історичні часи траплялися зрадники. Найпромовистішим прикладом мені видається історія Ефіальта, що показав персам стежину, якою можна обійти Фермопільський прохід і підступно розбити спартанців. Ціна сотень життів — рішенням тих, хто не боїться зрадити найближчих.
Будь-яка зрада в житті є злочином у моральній площині, що часто засуджують лише на словах, а отже, залишають непокараним. Коли йдеться про зраду людини людиною — справа не завжди доходить до суду, але коли держави людиною, то це, на щастя, регулює закон.
Психіка людини схильна до різних дивних процесів — самонавіювання, ефекту натовпу, коли суттєво знижується рівень інтелекту й зникає індивідуальна відповідальність. Демаркаційна лінія — це перевірка морального коду, у межах якого ми жили. Він не виписаний у кодексі, й, найімовірніше, у всіх дещо різниться.
Але! Є така межа, за якою він абсолютно однаковий: коли армія приходить у сусідню державу з наміром привласнити територію, нищити інфраструктуру, красти твори мистецтва й убивати цивільне населення, ці злочини проти людства перестають бути на межі морального осуду.
Вони потребують інших заходів.
Текст написано: 25.11.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 29.12.2022
Автор: Світлана Стретович
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Zradnyku, koly ty pidesh het’?
Ukrayins’ke misto Kherson bulo v okupatsiyi ponad visim misyatsiv. Zaynyavshy yoho, popry potuzhnyy tsyvil’nyy sprotyv, rosiys’ki viys’ka 1 bereznya z tankiv rozstrilyaly 17 voyiniv terytorial’noyi oborony. Zi zbroyi teroborona mala lyshe avtomaty. Dekhto z tykh, shcho hotovi buly boronyty misto, ne buly viys’kovymy y ne maly strilets’koyi zbroyi. V interneti mozhna znayty video, de Buzkovym parkom khodyat’ mistsevi zhyteli y pokazuyut’ mistsya zahybeli ukrayins’kykh zakhysnykiv. Tse vulytsya Naftovykiv. Na tiy zyomtsi berezen’, snizhyt’, zhinka komentuye, yaku zhakhlyvu kartynku bachyt’, — navkolo cholovichi tila.
rosiys’ki okupanty harantuvaly svoyimy bilbordamy: «rOSSYYa ZDES’ NAVSEHDA!» — koly myrni protesty bilya oblasnoyi administratsiyi zbyraly velyku kil’kist’ lyudey, yaki zrozumiloyu okupantovi movoyu skanduvaly: «Kherson — tse Ukrayina!».
Okupanty vydavaly rosiys’ki pasporty, namahalysya blyskavychno pryyednaty Khersonshchynu do rf cherez psevdoreferendum i lehalizovuvaly okupatsiynu administratsiyu, yaka chasto skladalasya z mistsevykh. Tykh, khto vse zhyttya pratsyuvav u Khersoni y chomus’ pereyshov na bik voroha. Ya chasto zapytuvala sebe: «Khto vsi tsi lyudy?». Rehion, de ya vyrosla, ale chomus’ ne znala zradnykiv. Vony buly meni neznayomi do pevnoho momentu.
14 chervnya zakhopyly Khersons’kyy derzhavnyy universytet. Z novyn diznalasya, shcho yoho samoproholoshenoyu rektorkoyu stala znayoma meni vykladachka. Kolyshnya zavuchka, a potim i dyrektorka akademichnoho litseyu. «O, — podumala ya, — a ot i zradnykiv pidvezly». Miy shok tryvav, doky do rozpovidi na tsyu novynu, yaku ya poshyryla, pochaly nadkhodyty komentari y reaktsiyi vid odnoklasnykiv.
Vony vsi buly odnakovi. Odnakovo obrazlyvi.
Te, chym zapam’yatalasya zavuchka, radshe mozhna bulo zastosuvaty do nayhirshykh dosvidiv. Vona dozvolyala sobi hrubo obrazhaty ne lyshe okremykh litseyistiv, tsili klasy, a y robyla tse publichno y bez povazhnykh prychyn. Vykladachka prava, kotra shche 2015 roku pryvertala uvahu zhurnalistiv separatysts’kymy dopysamy y davala komentari rosiys’kym ZMI, u yakykh rozpovidala, shcho «amerykantsi peretvoryly mistsevu sanepidstantsiyu na biolaboratoriyu». Vysuvalas’ na posadu mis’koho holovy Khersona yak bezpartiyna, z toho zh roku bula ofitsiyno bezrobitnoyu.
Do revanshu vona vdalasya u svoyeridnyy sposib. Vyrishyla otrymaty status vid derzhavy-ahresora, koly ne sklalasya uspishna kar’yera v krayini, hromadyankoyu yakoyi bula.
V usi istorychni chasy traplyalysya zradnyky. Naypromovystishym prykladom meni vydayet’sya istoriya Efial’ta, shcho pokazav persam stezhynu, yakoyu mozhna obiyty Fermopil’s’kyy prokhid i pidstupno rozbyty spartantsiv. Tsina soten’ zhyttiv — rishennyam tykh, khto ne boyit’sya zradyty nayblyzhchykh.
Bud’-yaka zrada v zhytti ye zlochynom u moral’niy ploshchyni, shcho chasto zasudzhuyut’ lyshe na slovakh, a otzhe, zalyshayut’ nepokaranym. Koly ydet’sya pro zradu lyudyny lyudynoyu — sprava ne zavzhdy dokhodyt’ do sudu, ale koly derzhavy lyudynoyu, to tse, na shchastya, rehulyuye zakon.
Psykhika lyudyny skhyl’na do riznykh dyvnykh protsesiv — samonaviyuvannya, efektu natovpu, koly suttyevo znyzhuyet’sya riven’ intelektu y znykaye indyvidual’na vidpovidal’nist’. Demarkatsiyna liniya — tse perevirka moral’noho kodu, u mezhakh yakoho my zhyly. Vin ne vypysanyy u kodeksi, y, nayimovirnishe, u vsikh deshcho riznyt’sya.
Ale! Ye taka mezha, za yakoyu vin absolyutno odnakovyy: koly armiya prykhodyt’ u susidnyu derzhavu z namirom pryvlasnyty terytoriyu, nyshchyty infrastrukturu, krasty tvory mystetstva y ubyvaty tsyvil’ne naselennya, tsi zlochyny proty lyudstva perestayut’ buty na mezhi moral’noho osudu.
Vony potrebuyut’ inshykh zakhodiv.
