The online lecture in KMA [National University of “Kyiv-Mohyla Academy” — Editor’s note] had to be canceled. We stayed without electricity from ab. 4 pm until 7 pm (when the lecture was supposed to begin), but the power did not resume. Not matured. Did not have time to gain enough strength. To drink enough water. To sleep enough and wake up.
The lights woke up just now. When the lights suddenly turn on in the dark, you take it as the goal of your favorite team. You involuntarily throw your hands up and scream ‘dynamo dynamo’. Although the difference is that you do not know who scored the goal, and what kind of lightning attack led to it. Children start running crazy around the apartment, although they had not been taking a break before, but now they do not break even more crazy. It is interesting to know how children can run around the apartment in complete darkness, and avoid all the sharp edges. And the dead ends, too. Although sometimes they do not miss the sharp corners, and put daddies in a dead end of darkness, of lack of communication, of cruel baby crying for the same philosophical questions for daddy why didn’t you download the cartoons so what if there’s no internet daaaddy download some more.
Children are a miracle of life because they are omnipresent, and at all times. We go to bed with children, we wake up with children, we take a walk with children, we deliver lectures with children, we desperately do all the work and texts and podcasts when children are temporarily unavailable (asleep), and we finish the podcasts, works, texts and livestreams when they wake up with no compromise.
And here is the main conclusion to which this fatal and fateful post led. Such as: in the darkness of blackout, the presence of children multiplies exponentially. They used to be everywhere before, and now they are totally everywhere. They surrounded you, and took you prisoner.
And that’s probably the most beautiful thing about this blackout of ours
25 October 2022
Author: Volodymyr Yermolenko, Ukrainian philosopher, writer, translator
Translator: Svitlana Bregman
Illustrator: Nastia Haidaienko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
І це, мабуть, найпрекрасніше в цьому нашому блекауті
Онлайн-лекцію в КМА довелося скасувати. Ми сиділи без світла десь з 16.00 — і до 19.00 (коли лекція мала початися) воно не з’явилося. Не дозріло. Не встигло набратися сил. Напитися води. Виспатися і прокинутися.
Світло прокинулося тільки щойно. Коли в темряві раптом вмикають світло, сприймаєш це як гол улюбленої команди. Мимоволі підкидаєш руки догори і кричиш: «Динамо! Динамо!». Хоча відмінність у тому, що ти не знаєш, хто забив гол і яка блискавична атака до цього призвела. Діти починають божевільно носитися по квартирі, хоча до цього вони цього робити і не припиняли, але тепер вони цього не припиняють ще божевільніше. Цікаво, як діти можуть носитися по квартирі в повній темряві і оббігати всі гострі кути. І глухі кути теж. Хоча інколи вони не оббігають гострих кутів і ставлять батків у глухий кут темряви, відсутності зв’язку, жорстокого дитячого плачу одних і філософських запитань «Тату, чому не скачав мультики? Ну і шо, шо нема інтернету, скачаєш? Ну, таату» інших.
Діти — це диво життя, тому що вони скрізь і завжди. Ми лягаємо з дітьми, прокидаємося з дітьми, гуляємо з дітьми, читаємо лекції з дітьми, робимо відчайдушно всі роботи і тексти, і подкасти, коли діти тимчасово недоступні (сплять) і закінчуємо подкасти, роботи, тексти і включення, коли вони безальтернативно прокидаються.
І ось вам головний висновок, до якого фатально і доленосно вів цей пафосний пост. А саме — в темряві блекауту присутність діток помножується в геометричній прогресії. Вони і так були скрізь, а тепер вони тотально скрізь. Оточили вас і взяли в полон.
І це, мабуть, найпрекрасніше в цьому нашому блекауті.
25 жовтня 2022 рік
