English
It Is Not About Material Things — It Is All About Spiritual Ones
It Is Not About Material Things — It Is All About Spiritual Ones… For days, I did not hear anything about Zhenia, or Evgeny Sosnovsky*. Back in Mariupol and later on, after I managed to escape the city, I checked his Facebook page over and over again, called him, texted him, and asked everyone I knew about him. Nothing. I was terribly worried, aware that Zhenia was under a double threat — as a resident of Mariupol and as a zealous photographer documenting historic events in our city’s life. I imagined him moving around Mariupol under the relentless shelling to document the crimes of russian troops and the heroism of Ukrainian fighters, and I was terrified even to think about what would happen if the occupiers detained and questioned him. I prayed for him silently, but I had no idea that while I was hurrying to the volunteer center or delivering supplies to our soldiers, one person in Mariupol did an incredible thing for me. For me and for all the children from Mariupol.
Zhenia tried…to save my books.
I assume that Zhenia was trying to save not only books but also some local souvenirs — as artifacts of the happy, fulfilling life all of us in Mariupol used to have; as a part of Mariupol itself. Before February 24, you could buy all of it at Вежа – Vezha Creative Space. Seeing their doors thrown open by a blast wave, Zhenia decided to rescue the most precious things, hiding them in his own house.
Zhenia couldn’t do it, though: his house, shelled by russians, burnt down just like the homes of thousands of other residents of Mariupol. But this heart-rending story will stay with me forever.
Do you know how one feels hearing that someone else was trying to save their books from bombs? Moved and happy.
But it’s not about books. It’s all about people whose stories save me from losing my dear Mariupol. My dear Mariupol is made of wonderful people. Like Zhenia.
P.S. Going back to the books. I hope — no, I am sure! — that the main book in this series, “Mariupol’s Homecoming,” will come out very soon!
*https://www.nbcnews.com/news/world/photos-showed-mariupol-full-life-now-bring-tears-eyes-rcna29893
Written on: 05.05.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 28.07.2022
Author: Oksana Stomina
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Це не про матеріальне, а про духовне…
Це не про матеріальне, а про духовне… Багато днів я не мала ніякої інформації про Evgeny Sosnovsky. І в Маріуполі, і потім, коли вибралася з міста, постійно заглядала на його сторінку, телефонувала, писала в особисті, розпитувала про нього всіх знайомих, але марно. Я дуже хвилювалася, бо розуміла, що, крім надзвичайної небезпеки перебування в Маріуполі, є ще одна — особиста небезпека для Жені як затятого фотографа та хронолога всіх найважливіших подій нашого міста. Я уявляла, як він курсував містом під безупинними обстрілами, щоб зафіксувати злочини росії та героїзм наших, і навіть думати боялася, що буде, якщо його затримають і перевірять окупанти. Я подумки молилася за нього й не знала, що, поки бігала у волонтерський центр чи їздила з допомогою до наших захисників, там, у Маріуполі, хтось і для мене зробив щось неймовірне. Для мене й маріупольських діточок…
Женя намагався… врятувати мої книжки.
Припускаю, що окрім книжок він хотів зберегти і якісь маріупольські сувеніри — як артефакти щасливого й наповненого життя, як частинку самого Маріуполя. До 24 лютого все це можна було купити у «Вежі» (Вежа – Vezha Creative Space). Побачивши відчинені вибуховою хвилею двері, Женя спробував урятувати найцінніше й заховав у своєму будинку.
Євгену не вдалося: його будинок обстріляли росіяни, і він згорів, так само як і домівки тисяч інших маріупольців. Але в моїй пам’яті назавжди залишиться ця щемна історія!
Знаєте, як почувається людина, коли дізнається, що її книжки виносили з-під обстрілів? Вона розчулена і щаслива.
І це не про книжки, а про людей, які своїми історіями й досі рятують мене від утрати мого Маріуполя. Бо мій Маріуполь — це дивовижні люди! Такі, як Женя.
P.S. Щодо книжок. Сподіваюся — ні, впевнена, — що дуже скоро з’явиться головна книжка цієї серії — «Повернення Маріка додому»!
Текст написано: 05.05.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 28.07.2022
Автор: Оксана Стоміна
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: українська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Tse ne pro material’ne, a pro dukhovne…
Tse ne pro material’ne, a pro dukhovne… Bahato dniv ya ne mala niyakoyi informatsiyi pro Evgeny Sosnovsky. I v Mariupoli, i potim, koly vybralasya z mista, postiyno zahlyadala na yoho storinku, telefonuvala, pysala v osobysti, rozpytuvala pro n’oho vsikh znayomykh, ale marno. Ya duzhe khvylyuvalasya, bo rozumila, shcho, krim nadzvychaynoyi nebezpeky perebuvannya v Mariupoli, ye shche odna — osobysta nebezpeka dlya Zheni yak zatyatoho fotohrafa ta khronoloha vsikh nayvazhlyvishykh podiy nashoho mista. Ya uyavlyala, yak vin kursuvav mistom pid bezupynnymy obstrilamy, shchob zafiksuvaty zlochyny rosiyi ta heroyizm nashykh, i navit’ dumaty boyalasya, shcho bude, yakshcho yoho zatrymayut’ i pereviryat’ okupanty. Ya podumky molylasya za n’oho y ne znala, shcho, poky bihala u volonters’kyy tsentr chy yizdyla z dopomohoyu do nashykh zakhysnykiv, tam, u Mariupoli, khtos’ i dlya mene zrobyv shchos’ neymovirne. Dlya mene y mariupol’s’kykh ditochok…
Zhenya namahavsya… vryatuvaty moyi knyzhky.
Prypuskayu, shcho okrim knyzhok vin khotiv zberehty i yakis’ mariupol’s’ki suveniry — yak artefakty shchaslyvoho y napovnenoho zhyttya, yak chastynku samoho Mariupolya. Do 24 lyutoho vse tse mozhna bulo kupyty u «Vezhi» (Vezha – Vezha Creative Space). Pobachyvshy vidchyneni vybukhovoyu khvyleyu dveri, Zhenya sprobuvav uryatuvaty naytsinnishe y zakhovav u svoyemu budynku.
Yevhenu ne vdalosya: yoho budynok obstrilyaly rosiyany, i vin zhoriv, tak samo yak i domivky tysyach inshykh mariupol’tsiv. Ale v moyiy pam’yati nazavzhdy zalyshyt’sya tsya shchemna istoriya!
Znayete, yak pochuvayet’sya lyudyna, koly diznayet’sya, shcho yiyi knyzhky vynosyly z-pid obstriliv? Vona rozchulena i shchaslyva.
I tse ne pro knyzhky, a pro lyudey, yaki svoyimy istoriyamy y dosi ryatuyut’ mene vid utraty moho Mariupolya. Bo miy Mariupol’ — tse dyvovyzhni lyudy! Taki, yak Zhenya.
P.S. Shchodo knyzhok. Spodivayusya — ni, vpevnena, — shcho duzhe skoro z’yavyt’sya holovna knyzhka tsiyeyi seriyi — «Povernennya Marika dodomu»!
