English
It’s Like We’re Back in Baroque Chiaroscuro
It’s like we’re back in Baroque Chiaroscuro. Caravaggio, Rembrandt, van Honthorst, de La Tour. An era where light is rare, like revelation; where the starting point of existence and thinking is darkness, blindness, and the compression of space and time. Where light is perceived as lightning, as a rare gift, as an exception, rather than a rule. Light is not only in the sense of electricity, of course, but in the sense of truth, friendship, and happiness. These are things that are few, that are in short supply, that are easy to lose, that are not a given. The Baroque is much more skeptical of light than the Renaissance: for the Renaissance, light is the rule, for the Baroque, it is the exception. Renaissance sees the world as an organism created by God that lives by itself; Baroque understands that without constant intervention – divine or human – the world will crumble. The light will disappear.
Diana Klochko keeps repeating that Shevchenko was very fond of Rembrandt, and learned something from him. Maybe, we can also call him a baroque artist and a graphic artist? Maybe, his main visual emotion is also chiaroscuro? The rarity of light, truth, and happiness? Their fragility and vulnerability?
Written on: 17.12.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 22.02.2023
Author: Volodymyr Yermolenko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Nastia Haidaienko
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Ми ніби повернулися в барокове к’яроскуро
Ми ніби повернулися в барокове к’яроскуро. Караваджо, Рембрандт, ван Гонтгорст, де Латур. Епоха, де світло рідкісне, як одкровення, де стартова точка екзистенції і мислення — це темрява, сліпота, стиснутість простору й часу. Де світло сприймаєш як блискавку, як рідкісний дарунок, як виняток, а не правило. Світло не лише в сенсі електрики, звісно, а в сенсі істини, дружби, щастя. Це явища, яких мало, які в дефіциті, які легко втратити, які не є даністю. Бароко значно скептичніше до світла, ніж Ренесанс: для Ренесансу світло — це правило, для бароко — виняток. Ренесанс бачить світ як створений Богом організм, який живе сам собою; бароко розуміє, що без постійного втручання — божественного чи людського — світ розсипеться. І світло зникне.
Діана Клочко любить повторювати, що Шевченко дуже шанував Рембрандта й чогось у нього вчився. Може, ми його теж можемо назвати бароковим художником і графіком? Може, головна його візуальна емоція — це теж к’яроскуро? Рідкісність світла, правди та щастя? Їхня крихкість і вразливість?
Текст написано: 17.12.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 22.02.2023
Автор: Володимир Єрмоленко
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
My niby povernulysya v barokove k’yaroskuro
My niby povernulysya v barokove k’yaroskuro. Karavadzho, Rembrandt, van Honthorst, de Latur. Epokha, de svitlo ridkisne, yak odkrovennya, de startova tochka ekzystentsiyi i myslennya — tse temryava, slipota, stysnutist’ prostoru y chasu. De svitlo spryymayesh yak blyskavku, yak ridkisnyy darunok, yak vynyatok, a ne pravylo. Svitlo ne lyshe v sensi elektryky, zvisno, a v sensi istyny, druzhby, shchastya. Tse yavyshcha, yakykh malo, yaki v defitsyti, yaki lehko vtratyty, yaki ne ye danistyu. Baroko znachno skeptychnishe do svitla, nizh Renesans: dlya Renesansu svitlo — tse pravylo, dlya baroko — vynyatok. Renesans bachyt’ svit yak stvorenyy Bohom orhanizm, yakyy zhyve sam soboyu; baroko rozumiye, shcho bez postiynoho vtruchannya — bozhestvennoho chy lyuds’koho — svit rozsypet’sya. I svitlo znykne.
Diana Klochko lyubyt’ povtoryuvaty, shcho Shevchenko duzhe shanuvav Rembrandta y chohos’ u n’oho vchyvsya. Mozhe, my yoho tezh mozhemo nazvaty barokovym khudozhnykom i hrafikom? Mozhe, holovna yoho vizual’na emotsiya — tse tezh k’yaroskuro? Ridkisnist’ svitla, pravdy ta shchastya? Yikhnya krykhkist’ i vrazlyvist’?
