It’s like we’re back in Baroque Chiaroscuro. Caravaggio, Rembrandt, van Honthorst, de La Tour. An era where light is rare, like revelation; where the starting point of existence and thinking is darkness, blindness, and the compression of space and time. Where light is perceived as lightning, as a rare gift, as an exception, rather than a rule. Light is not only in the sense of electricity, of course, but in the sense of truth, friendship, and happiness. These are things that are few, that are in short supply, that are easy to lose, that are not a given. The Baroque is much more skeptical of light than the Renaissance: for the Renaissance, light is the rule, for the Baroque, it is the exception. Renaissance sees the world as an organism created by God that lives by itself; Baroque understands that without constant intervention — divine or human — the world will crumble. The light will disappear.
Diana Klochko keeps repeating that Shevchenko was very fond of Rembrandt, and learned something from him. Maybe, we can also call him a baroque artist and a graphic artist? Maybe, his main visual emotion is also chiaroscuro? The rarity of light, truth, and happiness? Their fragility and vulnerability?
17 December 2022
Author: Volodymyr Yermolenko, Ukrainian philosopher, writer, translator
Translator: Svitlana Bregman
Illustrator: Nastia Haidaienko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Ми ніби повернулися в барокове к’яроскуро
Ми ніби повернулися в барокове к’яроскуро. Караваджо, Рембрандт, ван Гонтгорст, де Лятур. Епоха, де світло рідкісне, як одкровення, де стартова точка екзистенції і мислення — це темрява, сліпота, стиснутість простору і часу. Де світло сприймаєш як блискавку, як рідкісний дарунок, як виняток, а не правило. Світло не лише в сенсі електрики, звісно, а в сенсі істини, дружби, щастя. Це речі, яких мало, які в дефіциті, які легко втратити, які не є даністю. Бароко значно скептичніше до світла, ніж Ренесанс: для Ренесансу світло — це правило, для бароко — виняток. Ренесанс бачить світ як створений Богом організм, який живе сам собою; бароко розуміє, що без постійного втручання — божественного чи людського — світ розсипеться. І світло зникне.
Діана Клочко любить повторювати, що Шевченко дуже шанував Рембрандта і в чомусь у нього вчився. Може, ми його можемо теж назвати бароковим художником і графіком? Може, головна його візуальна емоція — це теж к’яроскуро? Рідкісність світла, правди і щастя? Їхня крихкість і вразливість?
17 грудня 2022 рік
