English
When a Murderer Becomes a Judge
To think of the Holodomor today is to think of evil. But it is not just an evil, it’s repetitive evil. This is the evil of the demonic return, which broke the gates of hell and keeps bursting up to the surface. The present evil of putin is the result of the evil of stalin, and the evil of stalin is the result of the evil of the russian empire.
One of the features of this evil is its persistent attempts to break the chain of justice. To ensure that criminals are not punished, but non-criminals are. To ensure that only a murderer can decide who is good and who is bad. To ensure that “justice” belongs only to those who have killed or have been able to kill. In this warped world, only the one who takes somebody’s life becomes the judge. That is how the chain of justice is broken: the defendant becomes the judge, the criminal becomes the source of justice, the innocent becomes the “transgressor”.
Turning the hierarchy between the criminal and the victim upside down is a key diabolical trick of the russian empire. To make a crime not an object of justice, but its subject, to turn the defendant into a judge – it is its leitmotif. Thus, raskolnikov, the murderer of two women, becomes a “moral guide” for all russian culture and a benchmark for “higher spirituality.” That way, the victims of cruel and ruthless colonization are presented in that “culture” as bloody criminals.
The criminal’s desire is never to be brought to justice. The best way to do this is to become the judge yourself. To turn the hierarchy of justice inside out. To turn the Dante’s world so that the cone of hell transformed into a mountain of purgatory and the top of the earthly paradise.
Evil unpunished will continue to do its “judgment” because it knows that sooner or later they will come for it. Evil exists only because of its impunity, because only in this way it can continue to do its “anti-justice”, or rather, continue to be evil. The pleasure of the “russian world” is that it perceives itself as a world beyond justice: it seeks not to follow the rules but to break them. russian culture is imbued with hatred for the concept of law, for formal logic, for reason. It replaces justice with the concept of “truth” (“where is the power, brother?”), or, the denial of the possibility of justice. This russian “truth” is not truth and justice recognized by the community, society, or law. It is an unexplained subjective certainty of its own “rightness”. This is the “truth” of the murderer who does not recognize the human court and considers himself superior to it.
One of the consequences of the Holodomor is not only the terrible death of four million people, several million more of the unbegotten, a huge wound inflicted on Ukrainian society for generations to come. As a result, the self-confidence of evil has been enhanced. This horrific collective murder has gone unnoticed by the world. It remains even today, in cynical or blind theoretical discussions, “whether the Holodomor was genocide.” It remains so because evil still manages to live in the framework of “we will get away with it.” To live in the framework of impunity, in the framework when the executioner and the victim change places, when the murderer becomes a judge. The feeling of impunity is the key engine of today’s russian war against Ukraine and the world. They enjoy the fact that “they will get away with it.” They enjoy the opportunity to kill and then judge their victims, and erect monuments to the murderers. They enjoy their imaginary victory over justice and over the sacred geography of the Divine Comedy, where hell and paradise swap places.
The worst evil is the evil unpunished. Crime without punishment. The collapse of justice. Evil is always coming back. For it seeks to cast justice deep into the cone of hell.
But for every evil, there comes a judgment day. There will be a trial for this evil, too. A doom that will restore balance in the world. Placing hell where it belongs.
Written on: 26.11.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 20.02.2023
Author: Volodymyr Yermolenko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Nastia Haidaienko
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Коли вбивця стає суддею
Думати про Голодомор сьогодні означає думати про зло. Але це не просто зло: це повторюване зло. Це зло демонічного повернення, яке зламало ворота пекла й постійно виривається на поверхню. Нинішнє путінське зло є наслідком зла сталінського, а сталінське зло є наслідком зла російсько-імперського.
Одна з рис цього зла — його настійливе прагнення зламати ланцюг справедливості. Зробити так, щоб злочинці не були покарані, а покараними були незлочинці. Зробити так, щоб тільки вбивця міг вирішувати, хто добрий, а хто поганий. Зробити так, щоб «справедливість» належала тільки тим, хто вбив або був здатен убити. У цьому викривленому світі суддею стає лише той, хто забрав життя. Так руйнується зв’язок справедливості: підсудний стає суддею, злочинець стає джерелом правосуддя, безвинний стає «переступником».
Перевернути ієрархію між злочинцем і жертвою — ключовий диявольський трюк російської імперії. Зробити злочин не об’єктом справедливості, а її суб’єктом, перетворити підсудного на суддю — такий її лейтмотив. Так раскольніков — убивця двох жінок — стає для всієї російської культури «моральним орієнтиром» і вказівником до «вищої духовності». Так жертв жорстокої і безжальної колонізації подають у цій самій «культурі» як кривавих злочинців.
Прагнення злочинця — ніколи не постати перед судом. Найкращий спосіб зробити це — самому судити. Перевернути ієрархію справедливості навиворіт. Перевернути дантівський світ так, щоб конус пекла перетворився на гору чистилища й вершину земного раю.
Зло непокаране буде далі чинити свій «суд», бо воно знає, що рано чи пізно по нього прийдуть. Зло існує тільки завдяки своїй непокараності, бо тільки так воно може далі чинити свою «антисправедливість», тобто далі бути злом. Насолода «руского міра» в тому, що він сприймає себе як світ поза межами справедливості: він прагне не дотримуватися правил, а їх ламати. російська культура просякнута ненавистю до поняття закону, до формальної логіки, до розуму. Вона замінює справедливість поняттям «правда» («В чем сила, брат?»), тобто запереченням можливості справедливості. Ця російська «правда» — не істина і справедливість, яку визнали спільнота, товариство, право; це непоясненна суб’єктивна переконаність у власній «правоті». Це «правда» вбивці, який не визнає людського суду та вважає себе вищим за нього.
Одним з наслідків Голодомору є не лише моторошна загибель чотирьох мільйонів людей, ненародження ще кількох мільйонів, величезна рана, завдана українському суспільству на цілі покоління вперед. Наслідком було підсилення самовпевненості зла. Це моторошне колективне вбивство залишилося для світу непоміченим. Залишається навіть сьогодні, у цинічних або сліпих теоретичних дискусіях, «чи був Голодомор геноцидом». Залишається таким тому, що злу й досі вдається жити в логіці «а нам за це нічого не буде». Жити в логіці непокараності, у логіці, коли кат і жертва міняються місцями, коли вбивця стає суддею. Відчуття непокараності — ключовий рушій сьогоднішньої російської війни проти України й світу. Вони насолоджуються тим, що «їм за це нічого не буде». Вони насолоджуються можливістю вбити, а потім судити своїх жертв і ставити вбивцям пам’ятники. Вони насолоджуються своєю уявною перемогою над справедливістю і над сакральною географією «Божественної комедії», у якій пекло і рай вони міняють місцями.
Найстрашнішим злом є зло непокаране. Злочин без покарання. Колапс справедливості. Бо тоді це зло постійно повертається. Бо воно прагне кинути справедливість глибоко в конус пекла.
Але для будь-якого зла настає момент суду. Суд буде й над цим злом. Суд, який поверне у світ рівновагу. Який поставить пекло туди, де йому місце.
Текст написано: 26.11.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 20.02.2023
Автор: Володимир Єрмоленко
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Koly vbyvtsya staye suddeyu
Dumaty pro Holodomor s’ohodni oznachaye dumaty pro zlo. Ale tse ne prosto zlo: tse povtoryuvane zlo. Tse zlo demonichnoho povernennya, yake zlamalo vorota pekla y postiyno vyryvayet’sya na poverkhnyu. Nynishnye putins’ke zlo ye naslidkom zla stalins’koho, a stalins’ke zlo ye naslidkom zla rosiys’ko-impers’koho.
Odna z rys ts’oho zla — yoho nastiylyve prahnennya zlamaty lantsyuh spravedlyvosti. Zrobyty tak, shchob zlochyntsi ne buly pokarani, a pokaranymy buly nezlochyntsi. Zrobyty tak, shchob til’ky vbyvtsya mih vyrishuvaty, khto dobryy, a khto pohanyy. Zrobyty tak, shchob «spravedlyvist’» nalezhala til’ky tym, khto vbyv abo buv zdaten ubyty. U ts’omu vykryvlenomu sviti suddeyu staye lyshe toy, khto zabrav zhyttya. Tak ruynuyet’sya zv’yazok spravedlyvosti: pidsudnyy staye suddeyu, zlochynets’ staye dzherelom pravosuddya, bezvynnyy staye «perestupnykom».
Perevernuty iyerarkhiyu mizh zlochyntsem i zhertvoyu — klyuchovyy dyyavol’s’kyy tryuk rosiys’koyi imperiyi. Zrobyty zlochyn ne ob’yektom spravedlyvosti, a yiyi sub’yektom, peretvoryty pidsudnoho na suddyu — takyy yiyi leytmotyv. Tak raskol’nikov — ubyvtsya dvokh zhinok — staye dlya vsiyeyi rosiys’koyi kul’tury «moral’nym oriyentyrom» i vkazivnykom do «vyshchoyi dukhovnosti». Tak zhertv zhorstokoyi i bezzhal’noyi kolonizatsiyi podayut’ u tsiy samiy «kul’turi» yak kryvavykh zlochyntsiv.
Prahnennya zlochyntsya — nikoly ne postaty pered sudom. Naykrashchyy sposib zrobyty tse — samomu sudyty. Perevernuty iyerarkhiyu spravedlyvosti navyvorit. Perevernuty dantivs’kyy svit tak, shchob konus pekla peretvoryvsya na horu chystylyshcha y vershynu zemnoho rayu.
Zlo nepokarane bude dali chynyty sviy «sud», bo vono znaye, shcho rano chy pizno po n’oho pryydut’. Zlo isnuye til’ky zavdyaky svoyiy nepokaranosti, bo til’ky tak vono mozhe dali chynyty svoyu «antyspravedlyvist’», tobto dali buty zlom. Nasoloda «ruskoho mira» v tomu, shcho vin spryymaye sebe yak svit poza mezhamy spravedlyvosti: vin prahne ne dotrymuvatysya pravyl, a yikh lamaty. rosiys’ka kul’tura prosyaknuta nenavystyu do ponyattya zakonu, do formal’noyi lohiky, do rozumu. Vona zaminyuye spravedlyvist’ ponyattyam «pravda» («V chem syla, brat?»), tobto zaperechennyam mozhlyvosti spravedlyvosti. Tsya rosiys’ka «pravda» — ne istyna i spravedlyvist’, yaku vyznaly spil’nota, tovarystvo, pravo; tse nepoyasnenna sub’yektyvna perekonanist’ u vlasniy «pravoti». Tse «pravda» vbyvtsi, yakyy ne vyznaye lyuds’koho sudu ta vvazhaye sebe vyshchym za n’oho.
Odnym z naslidkiv Holodomoru ye ne lyshe motoroshna zahybel’ chotyr’okh mil’yoniv lyudey, nenarodzhennya shche kil’kokh mil’yoniv, velychezna rana, zavdana ukrayins’komu suspil’stvu na tsili pokolinnya vpered. Naslidkom bulo pidsylennya samovpevnenosti zla. Tse motoroshne kolektyvne vbyvstvo zalyshylosya dlya svitu nepomichenym. Zalyshayet’sya navit’ s’ohodni, u tsynichnykh abo slipykh teoretychnykh dyskusiyakh, «chy buv Holodomor henotsydom». Zalyshayet’sya takym tomu, shcho zlu y dosi vdayet’sya zhyty v lohitsi «a nam za tse nichoho ne bude». Zhyty v lohitsi nepokaranosti, u lohitsi, koly kat i zhertva minyayut’sya mistsyamy, koly vbyvtsya staye suddeyu. Vidchuttya nepokaranosti — klyuchovyy rushiy s’ohodnishn’oyi rosiys’koyi viyny proty Ukrayiny y svitu. Vony nasolodzhuyut’sya tym, shcho «yim za tse nichoho ne bude». Vony nasolodzhuyut’sya mozhlyvistyu vbyty, a potim sudyty svoyikh zhertv i stavyty vbyvtsyam pam’yatnyky. Vony nasolodzhuyut’sya svoyeyu uyavnoyu peremohoyu nad spravedlyvistyu i nad sakral’noyu heohrafiyeyu «Bozhestvennoyi komediyi», u yakiy peklo i ray vony minyayut’ mistsyamy.
Naystrashnishym zlom ye zlo nepokarane. Zlochyn bez pokarannya. Kolaps spravedlyvosti. Bo todi tse zlo postiyno povertayet’sya. Bo vono prahne kynuty spravedlyvist’ hlyboko v konus pekla.
Ale dlya bud’-yakoho zla nastaye moment sudu. Sud bude y nad tsym zlom. Sud, yakyy poverne u svit rivnovahu. Yakyy postavyt’ peklo tudy, de yomu mistse.
