To think of the Holodomor today is to think of evil. But it is not just an evil, it’s repetitive evil. This is the evil of the demonic return, which broke the gates of hell and keeps bursting up to the surface. The present evil of putin is the result of the evil of Stalin, and the evil of Stalin is the result of the evil of the Russian Empire.
One of the features of this evil is its persistent attempts to break the chain of justice. To ensure that criminals are not punished, but non-criminals are. To ensure that only a murderer can decide who is good and who is bad. To ensure that “justice” belongs only to those who have killed or have been able to kill. In this warped world, only the one who takes somebody’s life becomes the judge. That is how the chain of justice is broken: the defendant becomes the judge, the criminal becomes the source of justice, the innocent becomes the “transgressor”.
Turning the hierarchy between the criminal and the victim upside down is a key diabolical trick of the Russian empire. To make a crime not an object of justice, but its subject, to turn the defendant into a judge — it is its leitmotif. Thus, Raskolnikov, the murderer of two women, becomes a “moral guide” for all Russian culture and a benchmark for “higher spirituality.” That way, the victims of cruel and ruthless colonization are presented in that “culture” as bloody criminals.
The criminal’s desire is never to be brought to justice. The best way to do this is to become the judge yourself. To turn the hierarchy of justice inside out. To turn the Dante’s world so that the cone of hell transformed into a mountain of purgatory and the top of the earthly paradise.
Evil unpunished will continue to do its “judgment” because it knows that sooner or later they will come for it. Evil exists only because of its impunity, because only in this way it can continue to do its “anti-justice”, or rather, continue to be evil. The pleasure of the “Russian world” is that it perceives itself as a world beyond justice: it seeks not to follow the rules but to break them. Russian culture is imbued with hatred for the concept of law, for formal logic, for reason. It replaces justice with the concept of “truth” (“where is the power, brother?”), or, the denial of the possibility of justice. This Russian “truth” is not truth and justice recognized by the community, society, or law. It is an unexplained subjective certainty of its own “rightness”. This is the “truth” of the murderer who does not recognize the human court and considers himself superior to it.
One of the consequences of the Holodomor is not only the terrible death of four million people, several million more of the unbegotten, a huge wound inflicted on Ukrainian society for generations to come. As a result, the self-confidence of evil has been enhanced. This horrific collective murder has gone unnoticed by the world. It remains even today, in cynical or blind theoretical discussions, “whether the Holodomor was genocide.” It remains so because evil still manages to live in the framework of “we will get away with it.” To live in the framework of impunity, in the framework when the executioner and the victim change places, when the murderer becomes a judge. The feeling of impunity is the key engine of today’s Russian war against Ukraine and the world. They enjoy the fact that “they will get away with it.” They enjoy the opportunity to kill and then judge their victims, and erect monuments to the murderers. They enjoy their imaginary victory over justice and over the sacred geography of the Divine Comedy, where hell and paradise swap places.
The worst evil is the evil unpunished. Crime without punishment. The collapse of justice. Evil is always coming back. For it seeks to cast justice deep into the cone of hell.
But for every evil, there comes a judgment day. There will be a trial for this evil, too. A doom that will restore balance in the world. Placing hell where it belongs.
26 November 2022
The Ukrainian version of the text was written for the Ukrainian weekly magazine “Krayina”, translated into English for the “Wars.Ukrainians.Humanity.” programme and published with the consent of the author.
Author: Volodymyr Yermolenko, Ukrainian philosopher, writer, translator
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Nastia Haidaienko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
КОЛИ ВБИВЦЯ СТАЄ СУДДЕЮ
Думати про Голодомор сьогодні означає думати про зло. Але це не просто зло: це повторюване зло. Це зло демонічного повернення, яке зламало ворота пекла і постійно виривається на поверхню. Нинішнє путінське зло є наслідком зла сталінського, а сталінське зло є наслідком зла російсько-імперського.
Одна з рис цього зла — його настійливе прагнення зламати ланцюг справедливості. Зробити так, щоб злочинці не були покарані, а покараними були незлочинці. Зробити так, щоб вирішувати про те, хто добрий, а хто поганий, міг тільки вбивця. Зробити так, щоб «справедливість» належала тільки тим, хто убив або був здатен убити. У цьому викривленому світі лише той, хто забрав життя, стає суддею. Так руйнується зв’язок справедливості: підсудний стає суддею, злочинець стає джерелом правосуддя, безвинний стає «переступником».
Перевернути ієрархію між злочинцем і жертвою — ключовий диявольський трюк російської імперії. Зробити злочин не об‘єктом справедливості, а її суб‘єктом, перетворити підсудного на суддю — такий її лейтмотив. Так Раскольніков — убивця двох жінок — стає для всієї російському культури «моральним орієнтиром» і вказівником до «вищої духовності». Так жертви жорстокої і безжальної колонізації подаються у цій самій «культурі» як криваві злочинці.
Прагнення злочинця — ніколи не постати перед судом. Найкращий спосіб зробити це — самому судити. Перевернути ієрархію справедливості навиворіт. Перевернути дантівський світ так, щоб конус пекла перетворився на гору чистилища і вершину земного раю.
Зло непокаране буде продовжувати чинити свій «суд», бо воно знає, що рано чи пізно по нього прийдуть. Зло існує тільки завдяки своїй непокараності, бо тільки так воно може продовжувати чинити свою «антисправедливість», тобто продовжувати бути злом. Насолода «руського міра» в тому, що він сприймає себе як світ поза межами справедливості: він прагне не дотримуватися правил, а їх ламати. Російська культура просякнута ненавистю до поняття закону, до формальної логіки, до розуму. Вона замінює справедливість поняттям «правда» («в чем сила, брат?»), тобто запереченням можливості справедливості. Ця російська «правда» — це не істина і справедливість, визнана спільнотою, товариством, правом; це непоясненна суб’єктивна переконаність у власній «правоті». Це «правда» вбивці, який не визнає людський суд і вважає себе вищим за нього.
Одним із наслідків Голодомору є не лише моторошна загибель чотирьох мільйонів людей, ненародженість ще кількох мільйонів, величезна рана, завдана українському суспільству на цілі покоління вперед. Наслідком було підсилення самовпевненості зла. Це моторошне колективне вбивство залишилося для світу непоміченим. Залишається навіть сьогодні, в цинічних або сліпих теоретичних дискусіях, «чи був Голодомор геноцидом». Залишається таким тому, що злу і досі вдається жити в логіці «а нам за це нічого не буде». Жити в логіці непокараності, в логіці, коли кат і жертва міняються місцями, коли вбивця стає суддею. Відчуття непокараності — є ключовим двигуном сьогоднішньої російської війни проти України і світу. Вони насолоджуються тим, що «їм за це нічого не буде». Вони насолоджуються можливістю вбити, а потім судити своїх жертв і ставити вбивцям пам’ятники. Вони насолоджуються своєю уявною перемогою над справедливістю і над сакральною географією «Божественної комедії», в якій пекло і рай вони міняють місцями.
Найстрашнішим злом є зло непокаране. Злочин без покарання. Колапс справедливості. Бо тоді це зло постійно повертається. Бо воно прагне кинути споведлливість глибоко у конус пекла.
Але для будь-якого зла настає момент суду. Суд буде і над цим злом. Суд, який поверне в світ рівновагу. Який поставить пекло туди, де йому і місце.
26 листопада 2022 рік
Українська версія тексту написана для Українського щотижневого журналу «Країна», англійською мовою перекладено в межах програми «Wars.Ukrainians.Humanity.» та опубліковано за згодою автора.
