English
Rooted in Reality. On the Way out of Bobryk Village
We saw a crushed car on the way out of Bobryk, a village just outside Kyiv. What used to be a humble vehicle turned into a shapeless mixture of metal — a flattened iron beetle. A russian tank steamrolled over it. A chief of the neighboring village was inside the car, but just a few seconds before the run-over, he had managed to jump out of it. He might just as well have not.
The cars crushed by the russian tanks are a frequent sight of this war. Bucha, Irpin, Hostomel — each of these towns has its own “car graveyard” where you can see these crushed heaps of metal. They are often bullet-ridden and pockmarked with shell holes. Sometimes, people were inside them.
Why did the russian tankmen make sure to ‘crush’ those cars? Not just shoot them, not just kill people inside them who were trying to flee from war — but crush? Perhaps, they felt so weak that they wanted to convince themselves of their power. Perhaps, they considered Ukrainians parasitic bugs that you just had to stomp into the ground, enjoying the sounds of their wafer-thin shells crunching. Perhaps, they treated what was happening to them as a computer game without reasonable limits. Perhaps, they were envious that Ukrainian villagers had cars, and some families had even a few of them.
We can accept one of these explanations — or all of them at once. But they all indicate one and the same symptom: in this war, the russians are fighting reality. They hate the reality too much to tolerate it. A Ukrainian villager’s car is an example of reality, unbearable, uncomfortable, and illegitimate. It has to be not just killed. It has to be crushed like a bug. With the force of a heavy boot. With the power of equipment that can do nothing else but destroy.
Written on: 06.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 19.08.2022
Author: Volodymyr Yermolenko
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Nastia Haidaienko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Корінням у реальність. На виїзді із села Бобрик
На виїзді із села Бобрик біля Києва ми бачимо розчавлену автівку. Те, що колись було скромним автомобілем, перетворилося на безладну суміш металу. Розчавлений залізний жук.
На неї наїхав російський танк. Усередині був староста сусіднього села. За кілька секунд до наїзду він устиг вистрибнути з машини. А міг і не встигнути.
Розчавлені російськими танками автівки — часте видовище цієї війни. У Бучі, Ірпені та Гостомелі — у кожному із цих містечок є свої «цвинтарі машин», де ти можеш побачити звалища розчавленого металу. Нерідко автівки прострілені кулями й снарядами. Деколи люди були всередині.
Чому росіяни-танкісти хотіли неодмінно розчавити ці машини? Не просто розстріляти, не просто вбити людей усередині, які намагалися втекти від війни, а саме розчавити? Можливо, вони почувалися настільки слабкими, що хотіли переконати самих себе у власній силі. Можливо, вони вважали українців комахами-паразитами, яких треба неодмінно втиснути в землю, кайфуючи від хрускоту їхніх тонесеньких панцирів. Можливо, вони сприймали те, що з ними відбувається, як віртуальну гру, у якій немає жодних розумних меж. Можливо, вони заздрили українським селянам, бо ті мають автівки, а деякі родини — по кілька.
Ми можемо прийняти якесь із цих пояснень або всі разом. Але всі вони свідчать про один симптом: росіяни в цій війні воюють із реальністю. Вони надто ненавидять реальність, щоб її терпіти. Автівка українського селянина — приклад реальності для них: нестерпної, неприємної, незаконної. Її треба не просто вбити. Її треба розчавити як комаху. Силою грубого чобота. Силою апаратури, яка не вміє нічого створювати — тільки знищувати.
Текст написано: 06.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 19.08.2022
Автор: Володимир Єрмоленко
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Korinnyam u real’nist’. Na vyyizdi iz sela Bobryk
Na vyyizdi iz sela Bobryk bilya Kyyeva my bachymo rozchavlenu avtivku. Te, shcho kolys’ bulo skromnym avtomobilem, peretvorylosya na bezladnu sumish metalu. Rozchavlenyy zaliznyy zhuk.
Na neyi nayikhav rosiys’kyy tank. Useredyni buv starosta susidn’oho sela. Za kil’ka sekund do nayizdu vin ustyh vystrybnuty z mashyny. A mih i ne vstyhnuty.
Rozchavleni rosiys’kymy tankamy avtivky — chaste vydovyshche tsiyeyi viyny. U Buchi, Irpeni ta Hostomeli — u kozhnomu iz tsykh mistechok ye svoyi «tsvyntari mashyn», de ty mozhesh pobachyty zvalyshcha rozchavlenoho metalu. Neridko avtivky prostrileni kulyamy y snaryadamy. Dekoly lyudy buly vseredyni.
Chomu rosiyany-tankisty khotily neodminno rozchavyty tsi mashyny? Ne prosto rozstrilyaty, ne prosto vbyty lyudey useredyni, yaki namahalysya vtekty vid viyny, a same rozchavyty? Mozhlyvo, vony pochuvalysya nastil’ky slabkymy, shcho khotily perekonaty samykh sebe u vlasniy syli. Mozhlyvo, vony vvazhaly ukrayintsiv komakhamy-parazytamy, yakykh treba neodminno vtysnuty v zemlyu, kayfuyuchy vid khruskotu yikhnikh tonesen’kykh pantsyriv. Mozhlyvo, vony spryymaly te, shcho z nymy vidbuvayet’sya, yak virtual’nu hru, u yakiy nemaye zhodnykh rozumnykh mezh. Mozhlyvo, vony zazdryly ukrayins’kym selyanam, bo ti mayut’ avtivky, a deyaki rodyny — po kil’ka.
My mozhemo pryynyaty yakes’ iz tsykh poyasnen’ abo vsi razom. Ale vsi vony svidchat’ pro odyn symptom: rosiyany v tsiy viyni voyuyut’ iz real’nistyu. Vony nadto nenavydyat’ real’nist’, shchob yiyi terpity. Avtivka ukrayins’koho selyanyna — pryklad real’nosti dlya nykh: nesterpnoyi, nepryyemnoyi, nezakonnoyi. Yiyi treba ne prosto vbyty. Yiyi treba rozchavyty yak komakhu. Syloyu hruboho chobota. Syloyu aparatury, yaka ne vmiye nichoho stvoryuvaty — til’ky znyshchuvaty.
