English
Rooted in Reality. War Is Similar to a Dramatic Poem
War is very similar to a dramatic poem. Drama might well be the most honest literary genre. A genre with nothing extra. No descriptions, no landscapes, not even an internal or external world. Only action. And every action, every second of it, changes everything.
Change is possible in a drama, but it happens vertically, not horizontally. Drama turns the world upside down; it flips the pyramid from its base onto its apex. It pulls up the base and tosses the mountain down. Inside a drama, you are both “from the peaks and lowlands” at the same time — you cannot be somewhere in the middle.
It is exactly what is happening to us now. Our reality is as narrow as a path winding between the cliffs. But the skies get turned upside down in it. It pulls up those standing at the bottom. It tosses down those standing on the top. It is a reality of an earthquake; a reality of an artillery strike.
In a garage in Kharkiv’s Saltivka, a wound of a neighborhood that suffered most from the hostilities, we saw a car lifted by the blast wave into the air for a few meters. It crashed down on the garage roof and has been there ever since.
When you watch the footage of a missile hitting Kremenchuk, you see pieces of metal and concrete raining down on people, small like bugs. Hail from the skies.
We all are living in this reality of the blast wave. We have been lifted into the air like helpless little kittens. And we do not know whether we will catch hold of the peaks or smash down on the ground.
Written on: 06.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 22.08.2022
Author: Volodymyr Yermolenko
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Nastia Haidaienko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Ukrainian
Корінням у реальність. Війна схожа на драматичну поему
Війна справді схожа на драматичну поему. Драма — можливо, найчесніший літературний жанр. Жанр, де немає нічого зайвого. Немає описів, немає пейзажів, немає ані світу внутрішнього, ані світу зовнішнього. Є лише дія. І кожна дія, кожна її секунда змінює все.
У драмі можлива зміна, але вона відбувається не по горизонталі, а по вертикалі. Драма перевертає світ, ставить піраміду з основи на вістря. Низ підіймає, верх кидає вниз. Перебуваючи в драмі, ти можеш бути одночасно «з вершин і низин», ти не можеш бути десь посередині.
Саме це й стається з нами. Реальність наша вузька, як стежка поміж скелями. Але в ній перевертаються небеса. Тих, хто стояв унизу, вона підіймає. Тих, хто був нагорі, вона кидає вниз. Це реальність землетрусу, реальність артилерійського удару.
У Харкові, на Салтівці — районі-рані, що найбільше постраждав від бойових дій, — в одному з гаражів ми бачили автівку, яку вибухова хвиля підкинула на кілька метрів. Автівка впала на дах гаража, там і залишилася.
Коли ви дивитеся відео з ударом по Кременчуку, то бачите, як на людей розміром з комах раптом сиплеться залізо й бетон. Град з небес.
Ми всі живемо в цій реальності ударної хвилі. Нас підкинуло, як маленьких безпомічних кошенят. І ми не знаємо, зачепимося за вершини чи розіб’ємося.
Текст написано: 06.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 22.08.2022
Автор: Володимир Єрмоленко
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Korinnyam u real’nist’. Viyna skhozha na dramatychnu poemu
Viyna spravdi skhozha na dramatychnu poemu. Drama — mozhlyvo, naychesnishyy literaturnyy zhanr. Zhanr, de nemaye nichoho zayvoho. Nemaye opysiv, nemaye peyzazhiv, nemaye ani svitu vnutrishn’oho, ani svitu zovnishn’oho. Ye lyshe diya. I kozhna diya, kozhna yiyi sekunda zminyuye vse.
U drami mozhlyva zmina, ale vona vidbuvayet’sya ne po horyzontali, a po vertykali. Drama perevertaye svit, stavyt’ piramidu z osnovy na vistrya. Nyz pidiymaye, verkh kydaye vnyz. Perebuvayuchy v drami, ty mozhesh buty odnochasno «z vershyn i nyzyn», ty ne mozhesh buty des’ poseredyni.
Same tse y stayet’sya z namy. Real’nist’ nasha vuz’ka, yak stezhka pomizh skelyamy. Ale v niy perevertayut’sya nebesa. Tykh, khto stoyav unyzu, vona pidiymaye. Tykh, khto buv nahori, vona kydaye vnyz. Tse real’nist’ zemletrusu, real’nist’ artyleriys’koho udaru.
U Kharkovi, na Saltivtsi — rayoni-rani, shcho naybil’she postrazhdav vid boyovykh diy, — v odnomu z harazhiv my bachyly avtivku, yaku vybukhova khvylya pidkynula na kil’ka metriv. Avtivka vpala na dakh harazha, tam i zalyshylasya.
Koly vy dyvytesya video z udarom po Kremenchuku, to bachyte, yak na lyudey rozmirom z komakh raptom syplet’sya zalizo y beton. Hrad z nebes.
My vsi zhyvemo v tsiy real’nosti udarnoyi khvyli. Nas pidkynulo, yak malen’kykh bezpomichnykh koshenyat. I my ne znayemo, zachepymosya za vershyny chy rozib’yemosya.
