English
What is Ukrainian Culture?
This has not come to existence yesterday, nor on February 24, nor in 2014. The brutality of russian violence against Ukraine, the imperial cult of sadism and humiliation, have been here for centuries. russia acted in Eastern Europe as an arrogant slave-owner who saw freedom as a major anomaly. It scorches the earth, turning life into death, freedom into slavery, and energy into indifference. Erasing, destroying, devouring any testimony that rebelled against it.
Conversely, this stubborn and fearless resistance of Ukraine against this aggression has deep roots behind. It has lived here for centuries, occasionally manifesting itself in uprisings and resistance. These roots are enwombed in the Ukrainian black soil, down to the heart of this land. They are buried in the memory of those who died, but did not break. This resistance lives in their breath, which can still be felt in rebel songs.
Many people ask us today: Who are you? Where did you come from? Why don’t you give up? We are finally starting to talk about ourselves. Finally, are they ready (as we believe) to listen to us.
Let me tell you about us. More specifically, about the Ukrainian culture. Let it be a few strokes to the portrait.
1. Ukrainian political culture is anti-tyrannical. The tyrant, the autocrat, the king is its major enemy. In the eternal dispute between the idea of empire and the idea of a republic, it takes the position of a republic. Ukrainian republicanism can be seen in the political organization of the Cossacks, free warriors who are regenerating today into fighters of the 21st century. We can see it in the Pacta et constitutiones of Hetman Pylyp Orlyk at the beginning of the 18th century; in the interpretation of the agreement between the Ukrainian Cossacks and 17th-century muscovy, as a contract with mutual obligations, rather than as a slave subordination, as the moscow tsar believed. We can see the republican idea in opposition to the “autocratic domination” expressed by Ukrainian intellectuals in the first half of the nineteenth century; in the idea of the community as the basic organism of political life in the texts of a key Ukrainian philosopher of that time, Mykhaylo Drahomanov. This confrontation to tyranny stretches through the Ukrainian uprisings and liberation movement — all the way to the Ukrainian Maidans of the 21st century. We can draw a line from Ukrainian political culture to the “noble republic” of the Commonwealth and the Grand Duchy of Lithuania, to the decentralized system of Medieval Rus’ described in the nineteenth century by a Ukrainian historian, Mykola Kostomarov; to the “German law” that regulated the autonomy of cities in Eastern Europe, and which, in turn, was rooted in the idea of autonomy of German and Italian city-states. This line goes back centuries ago, down to the Ancient Greece idea of a policy and the interpretation of the state as a polythea, an association of free and responsible citizens. When Drahomanov wrote about the Ukrainian “community” as the basis for politics, as a teacher of ancient history, he describes it roughly as Aristotle describes the origin of the policy. Ukrainian political culture interprets politics as a “bottom-up” process, as an association of people into communities, of communities into a state, of states into interstate unions, rather than as an imperial process of “top-down” politics, where everything is decided at the top of the pyramid, and politics turns into a vertical movement of orders and punishments. Staying in Eastern Europe, at the point of collision of different empires, often with tyrannical models of government, Ukraine amazingly stretched through the centuries this European idea of a republic and ancient polythea.
2. Ukrainian culture has its own peculiar attitude to time. There is no great conflict between the past and the future, between tradition and modernity. Past and future are intertwined in this culture, like patterns in botanical ornaments of Ukrainian houses. Because it often developed in a context where foreign conquerors waged wars against its tradition, the eras of cultural emancipation and cultural revival were characterized by a double leap — into a deep tradition and into an unparalleled future. The main gap of the last few centuries in Europe, since the French Revolution until today, the gap between tradition and modernity, is much less characteristic of Ukrainian culture. Taras Shevchenko, the “founding father” of Ukrainian literature, rediscovers the Ukrainian tradition. However, for his time, he was a modernist revolutionary. That is why Dmytro Horbachov, one of the most prominent experts in the Ukrainian Avant-Garde, compared his texts with the texts of the futurists of the early twentieth century. The key “modernists” of the fin de siècle era, Lesia Ukrainka, Mykhailo Kotsiubynskyi, Olha Kobylianska, Vasyl Stefanyk, modernized the Ukrainian language and style of Ukrainian literature, while at the same time making a leap into the deep past or traditions of Ukrainian peasants. The Ukrainian avant-garde, from futurists to Malevich, saw in the Ukrainian visual and verbal tradition the basis for a revolutionary leap. And even today, the main trend of Ukrainian music is a combination of ethnic traditions and modern rhythms. Listen to DakhaBrakha, Onuka, Go-A, Kalush Orchestra, Mariana Sadovska — and you will feel it very well.
3. Land is one of the key archetypes and leitmotifs of Ukrainian culture. This culture has a lot of botanical, floral, and organic elements. Words and sounds in this culture grow from the ground and return to it. Even in Skovoroda, a key Ukrainian Baroque philosopher, you can see the identification of thought with seed. It is the old Christian (and ancient agrarian) metaphor, which finds yet another soil for itself in Ukraine. The founders of their modern literatures of the nineteenth century, the Ukrainian Shevchenko and the russian pushkin, are radically different: pushkin created a literary russian language, transferring there the cult of lightness of the French belles lettres from the Rococo era, weaving words into the air, which produces a pleasant and embellished effect, but non-obligatory and politically flexible. On the other hand, Shevchenko extracts his words as if from the ground; they germinate in him and through him, like Polissia forests; they have grown their roots in this land and are not going anywhere from it — therefore they are politically unbreakable. When the russian writer and landowner turgenev described to his russian friends the “Folk Stories” of the young writer Maria Markovich (Marko Vovchok), he said that “all this grows from the ground like a sapling.” Ukrainian literature was created from earth and fire, rather than from the air. Therefore, it was always intransigent and firm about the empire. It scalded, and did not give away its land.
4. Despite these organic metaphors, Ukrainian culture is often the subject of choice. It is quite inclusive, accepting those who have chosen to be Ukrainian. Olha Kobylianska could be a German-writing author but she chose the Ukrainian language for her writing. Yurii Shevelov, one of the key Ukrainian intellectuals of the twentieth century, was a German by birth. Mike Johansen, one of the most interesting writers of the “shot Renaissance” era also was of German origin. Ukrainian identity was chosen by Wilhelm von Habsburg, the second cousin of the Austrian emperor Franz Joseph, calling himself Vasyl Vyshyvany. He also became a colonel of the Legion of Ukrainian Sich Riflemen and aspired to become the “king of Ukraine”. One of the archetypal Ukrainian heroes is Aeneas — a Roman Trojan, who was transformed into a Ukrainian Cossack by Kotlyarevsky, since his poem and further. It laid yet another bridge from the Dnipro River to the Mediterranean. Ukrainian identity was chosen by Poles Volodymyr Antonovych, Viacheslav Lypynsky, Michal Tchaikovskyi, Michal Grabowski, and many others. Today, in addition to ethnic Ukrainians, there are also Ukrainian Crimean Tatars, Jews, russians, Poles, Hungarians, Greeks, and many more. A Crimean Tatar singer, Jamala, is today one of the most riveting Ukrainian musicians; Crimean Tatars Akhtem Seitablayev and Nariman Aliyev are some of the most interesting film directors.
5. Ukrainian culture has an amazing ability to regenerate. The metaphor of palingenesis, the passage through death, was a key metaphor for the 19th-century European romanticism — and that is how it came to Ukraine. But, apparently, in no other country has it been tested for durability like here. Our Renaissance and rebirth were destroyed, burned, wiped off the face of the earth — to rise again from the ashes later. Ukraine-Rus’ almost disappeared from the European map after the Mongol conquests in the 13th century, but it revived in the early modern era, in the 16–17th century. The russian empire erased it from the face of the earth and its own memory in the 18th century, to the extent that at the beginning of the 19th century there was a void in Ukraine. But out of a sudden, as if from the earth, Shevchenko came up. “As if a new head had grown to the decapitated body of the people,” according to a Ukrainian intellectual of the 20th century, Yevhen Malaniuk. For many generations, Shevchenko became a Ukrainian hetman, a president, a high priest, and a military commander. The Ukrainian language was banned in the russian empire for almost half a century, but the stronger came the outburst of the Ukrainian cultural revival in the 1910–1920s. This revival was repeatedly shot and destroyed in the 1930s — to burst out with renewed vigor in the 1960s, and later, after Ukrainian independence, in the 1990s. Today, russians are trying to obliterate it again. But the Ukrainians proved that they are able to go through death. They are able to be reborn from the seed. Capable of being a collective phoenix. They are created by earth and fire — and these elements do not destroy them, but rather empower them.
6. Women play a special role in Ukrainian culture. I think, the greatest writer of the Ukrainian canon is a woman, Lesya Ukrainka. No one can compare to her, neither with the sharpness of her texts, nor in the scale of thought. In the nineteenth century, when feminism in Europe was still in its infancy, when women writers had to hide behind male pen-names, there were several prominent female authors in Ukrainian literature already: Marko Vovchok, Anna Barvinok, Olena Pchilka, Olha Kobylianska, and Lesia Ukrainka herself. An Austrian author, Leopold von Sacher-Masoch, who was born in Lviv and had keen sentiments for Galicia, described Ukrainian women as having “the ideas of freedom and equality in their blood. She is a Democrat.” In today’s Ukrainian culture, women’s voices so often give an incredibly true and personal human touch to reality.
7. Ukrainian culture has always seen itself as part of the European culture. Our discussions between nationalism and liberalism, tradition and modernity, community and individualism largely involved a common denominator: unity with the European context. This is a grand difference from russia, where the main consensus is the opposition of russia and Europe. Even when russia includes “Western ideas” (in the days of peter I and catherine II, in the days of alexander I, in the days of the Bolshevik coup, in the days of the “capitalist” revolution of 1991), they are subsequently used to build a new anti-Western empire. To become worse than before.
In Ukraine, everything is the opposite. Our Slavophilism was European (much more closely related to the Western Slavs than to russians); our Marxism was European; our conservatism was European, and, of course, our liberalism, too.
Over the past decades, Ukraine has sought to return to the European home, to the European family. But today it gives Europe no less than it receives. It is becoming a home for Europe, too. It makes Europe feel like a family again. Passing through death and suffering, having an amazing ability to revive and be born anew, today, Ukraine gives a chance to Europe to be re-born, too.
The Ukrainian version of the text was written for the Ukrainian weekly magazine “Krayina”, translated into English for the “Wars.Ukrainians.Humanity.” programme and published with the consent of the author.
Written on: 13.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 20.02.2023
Author: Volodymyr Yermolenko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Nastia Haidaienko
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Що таке українська культура
Це з’явилося не вчора, не 24 лютого, не 2014 року. Жорстокість російського насильства проти України, цей імперський культ садизму й приниження були тут давно, століттями. росія діяла в Східній Європі як нахабна рабовласниця, яка вважає свободу головною аномалією. Яка випалює землю, перетворюючи життя на смерть, свободу — на рабство, енергію — на байдужість. Стираючи, знищуючи, пожираючи будь-які свідчення, що проти неї повставали.
І навпаки: упертий, безстрашний спротив України проти цієї агресії має глибоке коріння. Він жив тут століттями, час від часу проявляючись у повстаннях і спротиві. Це коріння зарите в українському чорноземі — аж до серця цієї землі. Воно зарите в пам’яті тих, хто загинув, але не зламався. Цей спротив живе в їхньому диханні, яке досі можна відчути в повстанських піснях.
Сьогодні багато хто нас питає: хто ви такі? звідки ви взялися? чому ви не здаєтеся? Нарешті ми починаємо про себе розповідати. Нарешті нас готові (як ми віримо) слухати.
Дозвольте я розповім вам про нас. Точніше, про українську культуру. Хай це будуть кілька штрихів до портрету.
1. Українська політична культура антитиранічна. Тиран, самодержець, цар — її головний ворог. У вічній суперечці між ідеєю імперії та ідеєю республіки вона займає позицію республіки. Українське республіканство можна побачити в політичній організації козацтва, вільних воїнів, які сьогодні перероджуються у воїнів ХХІ століття. Можемо бачити його в Pacta et constitutiones гетьмана Пилипа Орлика початку XVIII століття; у тлумаченні угоди між українськими козаками й московією XVII століття як контракту із взаємними зобов’язаннями, а не як рабського підпорядкування, як вважали в московського царя. Ми можемо побачити республіканську ідею в протистоянні «самодержавному пануванню», яке висловлювали українські інтелектуали першої половини ХІХ століття; в ідеї громади як базового організму політичного життя в ключового українського філософа тієї доби Михайла Драгоманова. Це протистояння тиранії тягнеться крізь українські повстання й визвольний рух — аж до українських Майданів XXI століття. Можна провести лінію від української політичної культури до «шляхетської республіки» Речі Посполитої та Великого князівства Литовського, до децентралізованого устрою середньовічної Русі, про який у ХІХ столітті писав український історик Костомаров, до «німецького права», що регулювало автономію міст Східної Європи і що зі свого боку вкорінилося в ідеї автономії німецьких та італійських міст-держав. Ця лінія іде в глиб століть — аж до давньогрецької ідеї полісу та тлумачення держави як політеї — об’єднання вільних і відповідальних громадян. Коли Драгоманов писав про українську «громаду» як основу політики, він — викладач давньої історії — описував її приблизно так, як Арістотель описував походження полісу. Українська політична культура тлумачить політику як процес «знизу вгору», як об’єднання людей у громади, громад — у держави, держав — у міждержавні об’єднання, а не як імперський процес політики «згори вниз», де все вирішують на вершині піраміди й політика перетворюється на вертикальний рух наказів і покарань. Перебуваючи в Східній Європі, у точці зіткнення різних імперій, часто з тиранічними моделями управління, Україна дивовижно протягла крізь століття цю європейську ідею республіки й античної політеї.
2. Українська культура має своє особливе ставлення до часу. У ній немає великого конфлікту між минулим і майбутнім, між традицією і модерністю. Минуле й майбутнє переплітаються в цій культурі, як візерунки на ботанічних орнаментах українських хат. Оскільки вона часто розвивалася в ситуації, коли зовнішні завойовники вели війну проти її традиції, епохи культурної емансипації та культурного відродження характеризувалися подвійним стрибком — у глибоку традицію та в небачене майбутнє. Головний розрив останніх кількох століть у Європі, від Французької революції до сьогодні, розрив між традицією та модерністю для української культури значно менш характерний. Тарас Шевченко, «батько-засновник» української літератури, перевідкрив українську традицію, але для свого часу був модерністом-революціонером, і тому Дмитро Горбачов, один з найвизначніших спеціалістів з українського авангарду, порівняв його тексти з текстами футуристів початку ХХ століття. Ключові «модерністи» епохи fin de siècle — Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник — модернізували українську мову та стиль української літератури, водночас здійснюючи стрибок у глибинне минуле чи традиції українського селянства. Український авангард, від футуристів до Малевича, бачив в українській візуальній та словесній традиції підґрунтя для революційного стрибка. І навіть сьогодні головний тренд української музики — це поєднання етнічних традицій та сучасної ритміки. Послухайте DakhaBrakha, Onuka, Go-A, Kalush Orchestra, Мар’яну Садовську — і ви це добре відчуєте.
3. Земля — один із ключових архетипів і лейтмотивів української культури. У цій культурі багато ботанічного, органічного. Слова та звуки в цій культурі виростають з-під землі і в неї повертаються. Ще в Сковороди, ключового українського барокового філософа, ви побачите ідентифікацію думки із сіменем — стара християнська (і давня аграрна) метафора, яка в Україні знаходить собі ще один ґрунт. Засновники своїх модерних літератур ХІХ століття українець Шевченко та росіянин пушкін радикально відмінні. пушкін створив літературну російську мову, перенісши на неї культ легкості французьких belles lettres епохи рококо, сплітаючи слова в повітря — приємне, декороване, але необов’язкове й політично гнучке. Шевченко витягнув свої слова, немов з-під землі. Вони проросли в нього та крізь нього, немов поліські ліси, вони вросли своїм корінням у цю землю й нікуди не збираються з неї іти, тому вони політично незламні. Коли російський письменник-поміщик турґєнєв описував друзям-росіянам «Народні оповідання» юної письменниці Марії Маркович (Марко Вовчок), то казав, що «все це росте саме із землі, як деревце». Українська література створювалася радше із землі й вогню, аніж із повітря. Тому вона була завжди непоступлива й тверда щодо імперії, вона обпікала й землі своєї не віддавала.
4. Попри ці органічні метафори, українська культура часто є предметом вибору. Вона достатньо інклюзивна: приймає до себе тих, хто обрав бути українцем. Ольга Кобилянська могла бути німецькомовною письменницею, але обрала українську мовою свого письма. Юрій Шевельов, один з головних українських інтелектуалів ХХ століття, був німцем за походженням. Так само німецьке коріння мав Майк Йогансен, один з найцікавіших письменників доби розстріляного відродження. Українську ідентичність обрав собі Вільгельм фон Габсбурґ, троюрідний племінник австрійського імператора Франца-Йосифа, назвавшись Василем Вишиваним, ставши полковником легіону Українських січових стрільців і претендуючи стати «королем України». Один з архетипних українських героїв — Еней — троянець-римлянин, який від Котляревського й далі став українським козаком, прокладаючи ще один місток від Дніпра до Середземномор’я. Українську ідентичність обрали поляки Володимир Антонович, В’ячеслав Липинський, Міхал Чайковський, Міхал Ґрабовський та багато інших. Українцями сьогодні є, окрім власне етнічних українців, етнічні кримські татари, євреї, росіяни, поляки, угорці, греки і ще багато хто. Кримськотатарська співачка Джамала є сьогодні однією з найцікавіших українських музиканток; кримськотатарські режисери Ахтем Сеїтаблаєв та Наріман Алієв — одними з найцікавіших кінорежисерів.
5. Українська культура має дивовижну здатність до регенерації. Метафора палінгенесії, проходження через смерть, була ключовою метафорою європейського романтизму ХІХ століття — і ось як вона прийшла в Україну. Але, мабуть, у жодній іншій країні її не випробовували на міцність так, як у нас. Наші ренесанси та відродження були знищені, спалені, стерті з лиця землі, щоби потім знову повстати з попелу. Україна-Русь майже зникла з європейської карти після монгольських завоювань у XIII столітті, але відродилася в ранньомодерну добу, у столітті XVI–XVII. російська імперія стерла її з лиця землі та своєї пам’яті у XVIII столітті — аж так, що на початку ХІХ століття в Україні виникла порожнеча. Але несподівано, немов з-під землі, з’явився Шевченко, «ніби обезголовленому тілу народу виросла нова голова», як писав український інтелектуал ХХ століття Євген Маланюк. Шевченко став для цілих поколінь українським гетьманом, президентом, первосвященником і полководцем. Українську мову заборонили в російській імперії на майже пів століття, але якраз тому сильнішим був вибух українського культурного відродження в 1910–1920-х. Це відродження знову розстріляли та знищили в 1930-х, щоб воно вибухнуло з новою силою в 1960-х, а згодом уже — після української незалежності, у 1990-х. Що сьогодні прагнуть зробити росіяни? Знищити її ще раз. Але українці довели, що вони здатні проходити через смерть. Здатні відроджуватися із сімені. Здатні бути колективним феніксом. Вони творені землею і вогнем, і ці стихії не знищують їх, а лише зміцнюють.
6. В українській культурі особливу роль відіграють жінки. Думаю, найбільшим письменником українського канону є жінка — Леся Українка. Ніхто з нею, напевно, не порівняється ані за гостротою текстів, ані за масштабом думки. У ХІХ столітті, коли фемінізм у Європі ще тільки зароджувався, коли жінки, які пишуть, мали ховатися за чоловічими іменами, в українській літературі було кілька визначних письменниць: Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, та сама Леся Українка. Австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох, який народився у Львові й мав великі симпатії до Галичини, казав про українську жінку, що в неї «ідеї свободи та рівності — в крові. Вона демократка». У сьогоднішній українській культурі жіночі голоси так часто дають неймовірно правдивий, особистісний, людяний дотик до реальності.
7. Українська культура завжди бачила себе частиною європейської. Наші дискусії між націоналізмом і лібералізмом, традицією і модерністю, громадівством і індивідуалізмом здебільшого передбачали спільний знаменник — єдність із європейським контекстом. Це грандіозна відмінність від росії, де головний консенсус — протиставлення росії та Європи: навіть коли в росію входили «західні ідеї» (у часи пєтра І та єкатеріни ІІ, у часи алєксандра І, у часи більшовицького перевороту, у часи «капіталістичної» революції 1991-го), згодом їх використовували у творенні нової антизахідної імперії. Щоразу жахливішої за попередню.
В Україні ж усе навпаки. Наше слов’янофільство було європейським (значно більш тісно пов’язаним із західними слов’янами, ніж із росіянами), наш марксизм був європейським, наш консерватизм був європейським і, звісно, наш лібералізм теж.
Протягом останніх десятиліть Україна прагнула повернутися до європейського дому, до європейської родини. Але сьогодні вона дає Європі не менше, ніж від неї отримує. Вона сама стає домом для Європи. Вона сама дає Європі почуватися знову родиною. Проходячи через смерть і страждання, маючи дивовижну здатність до перероджень та нових народжень, Україна сьогодні дає шанс самій Європі народитися заново.
Українська версія тексту написана для українського щотижневого журналу «Країна», англійською мовою перекладено в межах програми «Wars.Ukrainians.Humanity.» та опубліковано за згодою автора.
Текст написано: 13.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 20.02.2023
Автор: Володимир Єрмоленко
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Shcho take ukrayins’ka kul’tura
Tse z’yavylosya ne vchora, ne 24 lyutoho, ne 2014 roku. Zhorstokist’ rosiys’koho nasyl’stva proty Ukrayiny, tsey impers’kyy kul’t sadyzmu y prynyzhennya buly tut davno, stolittyamy. rosiya diyala v Skhidniy Yevropi yak nakhabna rabovlasnytsya, yaka vvazhaye svobodu holovnoyu anomaliyeyu. Yaka vypalyuye zemlyu, peretvoryuyuchy zhyttya na smert’, svobodu — na rabstvo, enerhiyu — na bayduzhist’. Styrayuchy, znyshchuyuchy, pozhyrayuchy bud’-yaki svidchennya, shcho proty neyi povstavaly.
I navpaky: upertyy, bezstrashnyy sprotyv Ukrayiny proty tsiyeyi ahresiyi maye hlyboke korinnya. Vin zhyv tut stolittyamy, chas vid chasu proyavlyayuchys’ u povstannyakh i sprotyvi. Tse korinnya zaryte v ukrayins’komu chornozemi — azh do sertsya tsiyeyi zemli. Vono zaryte v pam’yati tykh, khto zahynuv, ale ne zlamavsya. Tsey sprotyv zhyve v yikhn’omu dykhanni, yake dosi mozhna vidchuty v povstans’kykh pisnyakh.
S’ohodni bahato khto nas pytaye: khto vy taki? zvidky vy vzyalysya? chomu vy ne zdayetesya? Nareshti my pochynayemo pro sebe rozpovidaty. Nareshti nas hotovi (yak my virymo) slukhaty.
Dozvol’te ya rozpovim vam pro nas. Tochnishe, pro ukrayins’ku kul’turu. Khay tse budut’ kil’ka shtrykhiv do portretu.
1. Ukrayins’ka politychna kul’tura antytyranichna. Tyran, samoderzhets’, tsar — yiyi holovnyy voroh. U vichniy superechtsi mizh ideyeyu imperiyi ta ideyeyu respubliky vona zaymaye pozytsiyu respubliky. Ukrayins’ke respublikanstvo mozhna pobachyty v politychniy orhanizatsiyi kozatstva, vil’nykh voyiniv, yaki s’ohodni pererodzhuyut’sya u voyiniv KhKhI stolittya. Mozhemo bachyty yoho v Pacta et constitutiones het’mana Pylypa Orlyka pochatku XVIII stolittya; u tlumachenni uhody mizh ukrayins’kymy kozakamy y moskoviyeyu XVII stolittya yak kontraktu iz vzayemnymy zobov’yazannyamy, a ne yak rabs’koho pidporyadkuvannya, yak vvazhaly v moskovs’koho tsarya. My mozhemo pobachyty respublikans’ku ideyu v protystoyanni «samoderzhavnomu panuvannyu», yake vyslovlyuvaly ukrayins’ki intelektualy pershoyi polovyny KhIKh stolittya; v ideyi hromady yak bazovoho orhanizmu politychnoho zhyttya v klyuchovoho ukrayins’koho filosofa tiyeyi doby Mykhayla Drahomanova. Tse protystoyannya tyraniyi tyahnet’sya kriz’ ukrayins’ki povstannya y vyzvol’nyy rukh — azh do ukrayins’kykh Maydaniv XXI stolittya. Mozhna provesty liniyu vid ukrayins’koyi politychnoyi kul’tury do «shlyakhets’koyi respubliky» Rechi Pospolytoyi ta Velykoho knyazivstva Lytovs’koho, do detsentralizovanoho ustroyu seredn’ovichnoyi Rusi, pro yakyy u KhIKh stolitti pysav ukrayins’kyy istoryk Kostomarov, do «nimets’koho prava», shcho rehulyuvalo avtonomiyu mist Skhidnoyi Yevropy i shcho zi svoho boku vkorinylosya v ideyi avtonomiyi nimets’kykh ta italiys’kykh mist-derzhav. Tsya liniya ide v hlyb stolit’ — azh do davn’ohrets’koyi ideyi polisu ta tlumachennya derzhavy yak politeyi — ob’yednannya vil’nykh i vidpovidal’nykh hromadyan. Koly Drahomanov pysav pro ukrayins’ku «hromadu» yak osnovu polityky, vin — vykladach davn’oyi istoriyi — opysuvav yiyi pryblyzno tak, yak Aristotel’ opysuvav pokhodzhennya polisu. Ukrayins’ka politychna kul’tura tlumachyt’ polityku yak protses «znyzu vhoru», yak ob’yednannya lyudey u hromady, hromad — u derzhavy, derzhav — u mizhderzhavni ob’yednannya, a ne yak impers’kyy protses polityky «zhory vnyz», de vse vyrishuyut’ na vershyni piramidy y polityka peretvoryuyet’sya na vertykal’nyy rukh nakaziv i pokaran’. Perebuvayuchy v Skhidniy Yevropi, u tochtsi zitknennya riznykh imperiy, chasto z tyranichnymy modelyamy upravlinnya, Ukrayina dyvovyzhno protyahla kriz’ stolittya tsyu yevropeys’ku ideyu respubliky y antychnoyi politeyi.
2. Ukrayins’ka kul’tura maye svoye osoblyve stavlennya do chasu. U niy nemaye velykoho konfliktu mizh mynulym i maybutnim, mizh tradytsiyeyu i modernistyu. Mynule y maybutnye pereplitayut’sya v tsiy kul’turi, yak vizerunky na botanichnykh ornamentakh ukrayins’kykh khat. Oskil’ky vona chasto rozvyvalasya v sytuatsiyi, koly zovnishni zavoyovnyky vely viynu proty yiyi tradytsiyi, epokhy kul’turnoyi emansypatsiyi ta kul’turnoho vidrodzhennya kharakteryzuvalysya podviynym strybkom — u hlyboku tradytsiyu ta v nebachene maybutnye. Holovnyy rozryv ostannikh kil’kokh stolit’ u Yevropi, vid Frantsuz’koyi revolyutsiyi do s’ohodni, rozryv mizh tradytsiyeyu ta modernistyu dlya ukrayins’koyi kul’tury znachno mensh kharakternyy. Taras Shevchenko, «bat’ko-zasnovnyk» ukrayins’koyi literatury, perevidkryv ukrayins’ku tradytsiyu, ale dlya svoho chasu buv modernistom-revolyutsionerom, i tomu Dmytro Horbachov, odyn z nayvyznachnishykh spetsialistiv z ukrayins’koho avanhardu, porivnyav yoho teksty z tekstamy futurystiv pochatku KhKh stolittya. Klyuchovi «modernisty» epokhy fin de siècle — Lesya Ukrayinka, Mykhaylo Kotsyubyns’kyy, Ol’ha Kobylyans’ka, Vasyl’ Stefanyk — modernizuvaly ukrayins’ku movu ta styl’ ukrayins’koyi literatury, vodnochas zdiysnyuyuchy strybok u hlybynne mynule chy tradytsiyi ukrayins’koho selyanstva. Ukrayins’kyy avanhard, vid futurystiv do Malevycha, bachyv v ukrayins’kiy vizual’niy ta slovesniy tradytsiyi pidgruntya dlya revolyutsiynoho strybka. I navit’ s’ohodni holovnyy trend ukrayins’koyi muzyky — tse poyednannya etnichnykh tradytsiy ta suchasnoyi rytmiky. Poslukhayte DakhaBrakha, Onuka, Go-A, Kalush Orchestra, Mar’yanu Sadovs’ku — i vy tse dobre vidchuyete.
3. Zemlya — odyn iz klyuchovykh arkhetypiv i leytmotyviv ukrayins’koyi kul’tury. U tsiy kul’turi bahato botanichnoho, orhanichnoho. Slova ta zvuky v tsiy kul’turi vyrostayut’ z-pid zemli i v neyi povertayut’sya. Shche v Skovorody, klyuchovoho ukrayins’koho barokovoho filosofa, vy pobachyte identyfikatsiyu dumky iz simenem — stara khrystyyans’ka (i davnya ahrarna) metafora, yaka v Ukrayini znakhodyt’ sobi shche odyn grunt. Zasnovnyky svoyikh modernykh literatur KhIKh stolittya ukrayinets’ Shevchenko ta rosiyanyn pushkin radykal’no vidminni. pushkin stvoryv literaturnu rosiys’ku movu, perenisshy na neyi kul’t lehkosti frantsuz’kykh belles lettres epokhy rokoko, splitayuchy slova v povitrya — pryyemne, dekorovane, ale neobov’yazkove y politychno hnuchke. Shevchenko vytyahnuv svoyi slova, nemov z-pid zemli. Vony prorosly v n’oho ta kriz’ n’oho, nemov polis’ki lisy, vony vrosly svoyim korinnyam u tsyu zemlyu y nikudy ne zbyrayut’sya z neyi ity, tomu vony politychno nezlamni. Koly rosiys’kyy pys’mennyk-pomishchyk turgyenyev opysuvav druzyam-rosiyanam «Narodni opovidannya» yunoyi pys’mennytsi Mariyi Markovych (Marko Vovchok), to kazav, shcho «vse tse roste same iz zemli, yak derevtse». Ukrayins’ka literatura stvoryuvalasya radshe iz zemli y vohnyu, anizh iz povitrya. Tomu vona bula zavzhdy nepostuplyva y tverda shchodo imperiyi, vona obpikala y zemli svoyeyi ne viddavala.
4. Popry tsi orhanichni metafory, ukrayins’ka kul’tura chasto ye predmetom vyboru. Vona dostatn’o inklyuzyvna: pryymaye do sebe tykh, khto obrav buty ukrayintsem. Ol’ha Kobylyans’ka mohla buty nimets’komovnoyu pys’mennytseyu, ale obrala ukrayins’ku movoyu svoho pys’ma. Yuriy Shevel’ov, odyn z holovnykh ukrayins’kykh intelektualiv KhKh stolittya, buv nimtsem za pokhodzhennyam. Tak samo nimets’ke korinnya mav Mayk Yohansen, odyn z naytsikavishykh pys’mennykiv doby rozstrilyanoho vidrodzhennya. Ukrayins’ku identychnist’ obrav sobi Vil’hel’m fon Habsburg, troyuridnyy pleminnyk avstriys’koho imperatora Frantsa-Yosyfa, nazvavshys’ Vasylem Vyshyvanym, stavshy polkovnykom lehionu Ukrayins’kykh sichovykh stril’tsiv i pretenduyuchy staty «korolem Ukrayiny». Odyn z arkhetypnykh ukrayins’kykh heroyiv — Eney — troyanets’-rymlyanyn, yakyy vid Kotlyarevs’koho y dali stav ukrayins’kym kozakom, prokladayuchy shche odyn mistok vid Dnipra do Seredzemnomor’ya. Ukrayins’ku identychnist’ obraly polyaky Volodymyr Antonovych, V’yacheslav Lypyns’kyy, Mikhal Chaykovs’kyy, Mikhal Grabovs’kyy ta bahato inshykh. Ukrayintsyamy s’ohodni ye, okrim vlasne etnichnykh ukrayintsiv, etnichni kryms’ki tatary, yevreyi, rosiyany, polyaky, uhortsi, hreky i shche bahato khto. Kryms’kotatars’ka spivachka Dzhamala ye s’ohodni odniyeyu z naytsikavishykh ukrayins’kykh muzykantok; kryms’kotatars’ki rezhysery Akhtem Seyitablayev ta Nariman Aliyev — odnymy z naytsikavishykh kinorezhyseriv.
5. Ukrayins’ka kul’tura maye dyvovyzhnu zdatnist’ do reheneratsiyi. Metafora palinhenesiyi, prokhodzhennya cherez smert’, bula klyuchovoyu metaforoyu yevropeys’koho romantyzmu KhIKh stolittya — i os’ yak vona pryyshla v Ukrayinu. Ale, mabut’, u zhodniy inshiy krayini yiyi ne vyprobovuvaly na mitsnist’ tak, yak u nas. Nashi renesansy ta vidrodzhennya buly znyshcheni, spaleni, sterti z lytsya zemli, shchoby potim znovu povstaty z popelu. Ukrayina-Rus’ mayzhe znykla z yevropeys’koyi karty pislya monhol’s’kykh zavoyuvan’ u XIII stolitti, ale vidrodylasya v rann’omodernu dobu, u stolitti XVI–XVII. rosiys’ka imperiya sterla yiyi z lytsya zemli ta svoyeyi pam’yati u XVIII stolitti — azh tak, shcho na pochatku KhIKh stolittya v Ukrayini vynykla porozhnecha. Ale nespodivano, nemov z-pid zemli, z’yavyvsya Shevchenko, «niby obezholovlenomu tilu narodu vyrosla nova holova», yak pysav ukrayins’kyy intelektual KhKh stolittya Yevhen Malanyuk. Shevchenko stav dlya tsilykh pokolin’ ukrayins’kym het’manom, prezydentom, pervosvyashchennykom i polkovodtsem. Ukrayins’ku movu zaboronyly v rosiys’kiy imperiyi na mayzhe piv stolittya, ale yakraz tomu syl’nishym buv vybukh ukrayins’koho kul’turnoho vidrodzhennya v 1910–1920-kh. Tse vidrodzhennya znovu rozstrilyaly ta znyshchyly v 1930-kh, shchob vono vybukhnulo z novoyu syloyu v 1960-kh, a zhodom uzhe — pislya ukrayins’koyi nezalezhnosti, u 1990-kh. Shcho s’ohodni prahnut’ zrobyty rosiyany? Znyshchyty yiyi shche raz. Ale ukrayintsi dovely, shcho vony zdatni prokhodyty cherez smert’. Zdatni vidrodzhuvatysya iz simeni. Zdatni buty kolektyvnym feniksom. Vony tvoreni zemleyu i vohnem, i tsi stykhiyi ne znyshchuyut’ yikh, a lyshe zmitsnyuyut’.
6. V ukrayins’kiy kul’turi osoblyvu rol’ vidihrayut’ zhinky. Dumayu, naybil’shym pys’mennykom ukrayins’koho kanonu ye zhinka — Lesya Ukrayinka. Nikhto z neyu, napevno, ne porivnyayet’sya ani za hostrotoyu tekstiv, ani za masshtabom dumky. U KhIKh stolitti, koly feminizm u Yevropi shche til’ky zarodzhuvavsya, koly zhinky, yaki pyshut’, maly khovatysya za cholovichymy imenamy, v ukrayins’kiy literaturi bulo kil’ka vyznachnykh pys’mennyts’: Marko Vovchok, Hanna Barvinok, Olena Pchilka, Ol’ha Kobylyans’ka, ta sama Lesya Ukrayinka. Avstriys’kyy pys’mennyk Leopol’d fon Zakher-Mazokh, yakyy narodyvsya u L’vovi y mav velyki sympatiyi do Halychyny, kazav pro ukrayins’ku zhinku, shcho v neyi «ideyi svobody ta rivnosti — v krovi. Vona demokratka». U s’ohodnishniy ukrayins’kiy kul’turi zhinochi holosy tak chasto dayut’ neymovirno pravdyvyy, osobystisnyy, lyudyanyy dotyk do real’nosti.
7. Ukrayins’ka kul’tura zavzhdy bachyla sebe chastynoyu yevropeys’koyi. Nashi dyskusiyi mizh natsionalizmom i liberalizmom, tradytsiyeyu i modernistyu, hromadivstvom i indyvidualizmom zdebil’shoho peredbachaly spil’nyy znamennyk — yednist’ iz yevropeys’kym kontekstom. Tse hrandiozna vidminnist’ vid rosiyi, de holovnyy konsensus — protystavlennya rosiyi ta Yevropy: navit’ koly v rosiyu vkhodyly «zakhidni ideyi» (u chasy pyetra I ta yekateriny II, u chasy alyeksandra I, u chasy bil’shovyts’koho perevorotu, u chasy «kapitalistychnoyi» revolyutsiyi 1991-ho), zhodom yikh vykorystovuvaly u tvorenni novoyi antyzakhidnoyi imperiyi. Shchorazu zhakhlyvishoyi za poperednyu.
V Ukrayini zh use navpaky. Nashe slov’yanofil’stvo bulo yevropeys’kym (znachno bil’sh tisno pov’yazanym iz zakhidnymy slov’yanamy, nizh iz rosiyanamy), nash marksyzm buv yevropeys’kym, nash konservatyzm buv yevropeys’kym i, zvisno, nash liberalizm tezh.
Protyahom ostannikh desyatylit’ Ukrayina prahnula povernutysya do yevropeys’koho domu, do yevropeys’koyi rodyny. Ale s’ohodni vona daye Yevropi ne menshe, nizh vid neyi otrymuye. Vona sama staye domom dlya Yevropy. Vona sama daye Yevropi pochuvatysya znovu rodynoyu. Prokhodyachy cherez smert’ i strazhdannya, mayuchy dyvovyzhnu zdatnist’ do pererodzhen’ ta novykh narodzhen’, Ukrayina s’ohodni daye shans samiy Yevropi narodytysya zanovo.
Ukrayins’ka versiya tekstu napysana dlya ukrayins’koho shchotyzhnevoho zhurnalu «Krayina», anhliys’koyu movoyu perekladeno v mezhakh prohramy «Wars.Ukrainians.Humanity.» ta opublikovano za zhodoyu avtora.
