Kherson is a city in the south of Ukraine, invaded by the Russian army on the first days of the full-scale war in February 2022.
That is the city where I finished lyceum, that is why I know all its nooks, I remember the way people speak in public transport, I can identify political beliefs at the election, and I check the repertoire of the Mykola Kulish Music and Drama Theatre from time to time, just out of curiosity, I am following the cultural life of the city, there are some journalists and photographers, teachers and lecturers I know there, friends …
“On February 24 the phone was ringing off the hook, we woke up at 5 am from explosions, and thought at first that it only seemed to us. At 5:15 my friend whose husband is a serviceman gave me a call and told me to urgently pack my belongings, since if it were possible — we would be evacuated, but at 5:30 she ordered to already prepare the basement, no servicemen were there any longer …”
That is the message from my classmate.
She lives in Kherson, works as a school teacher.
“To tell the truth, if it had been possible to leave on the first days, I would have left, but now we are not going anywhere. Why should I leave my home?”
She has got two children — a girl and a boy. She writes that the children are well-instructed on the strikes and know how to respond. For me not to worry too much.
I can see it every time how children on the playground in Kyiv are playing war. Some of them even try to fight hand-to-hand. They know that they have to defend their home from Russians. They keep telling this to each other. Time offers its awful markers.
For more than eight months we were watching the Russian army burning books in the temporarily occupied territories and stressing that Ukrainian citizens want to join Russia on their own initiative. They made traitors heads of administrations and universities. They were killing people of culture for their unwillingness to cooperate. Thus, one of the numerous crimes still remains shocking: the chief conductor of Kherson Music and Drama Theatre Yuriy Kerpatenko was killed by Russian military men in his own house after he refused to cooperate with the invaders.
Con-duc-tor!
A person working with art.
The terror lasted for more than eight months.
Several days before the Russian army left Kherson, information appeared that the invaders had taken the collection of the museum of art away to the Crimea. Numerous paintings, with no adequate transportation conditions, had been stolen. It only remains unclear how stolen paintings can be displayed in the times of global information village?
They can, just for a simple reason that such practice is repeated by this army and country on a regular basis. Probably, they think that a picture is hanging on the wall not for aesthetic pleasure and development of something beautiful in a human. For the invaders this is just an object that can be stolen.
Kherson residents did not buy into the evacuation to the right bank of the Dnieper when it was announced. They did not respond to the issuance of Russian passports either. The father of my friend stayed in his nine-storeyed building where he lives, knowing that the enemy cannot be trusted. The city that had been meeting the Russian army with Ukrainian flags, that had been organizing rallies until it became too dangerous, finally did not give up.
My classmate has written to me in social media today. We finished the academic lyceum in Kherson together with her. She sent me a laconic smile-melon and smile-champagne.
“My heart was shivering, — she writes. — If only my relatives contacted me …”
Kherson has been liberated. Now it is important for all relatives to respond and to say that they are alive.
“Kherson is Ukraine”, — say the videos and the texts in the media again and again.
Finally, the invaders themselves have realized this.
11 November 2022
Author: Svitlana Stretovych, Ukrainian essayist, program director of Litosvita
Translator: Halyna Pekhnyk
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Херсон — це Україна
Херсон — місто на Півдні України, яке російська армія зайняла з перших днів великої війни у лютому 2022 року.
Це місто, де я закінчувала ліцей, і тому знаю всі його закутки, пам’ятаю, як говорять у громадському транспорті, безпомилково передбачаю політичні вподобання на виборах і час від часу перевіряю з цікавості репертуар музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша, стежу за культурним життям міста, маю там знайомих журналістів і фотографів, вчителів та викладачів, друзів…
«24.02 телефон був на розриві, прокинулися о 5 ранку від вибухів, перший час здавалося, що це лише здається. О 5:15 подзвонила подруга, у якої чоловік військовий, і сказала терміново збиратися, якщо вийде — нас вивезуть, але о 5:30 уже наказала готувати підвал, нікого з військових уже немає…»
Це повідомлення моєї однокласниці.
Вона живе в Херсоні, працює вчителькою в школі.
«Відверто кажучи, якби була можливість виїхати в перші дні, я б виїхала, але зараз нікуди не збираємося. Чому я маю їхати зі свого дому?»
Вона має двох дітей — дівчинку та хлопчика. Пише, що діти гарно проінструктовані щодо обстрілів і знають, як реагувати. Мовляв, щоб я не дуже хвилювалася.
Я бачу щоразу, як на дитячому майданчику в Києві від дітей можна почути, що вони грають у війну. Деякі з них намагаються навіть битися в рукопашну. Вони знають, що мають захистити свій дім від росіян. Вони про це говорять одне одному. Час дарує свої страшні маркери.
Більше восьми місяців ми спостерігали за тим, як російська армія на тимчасово окупованих територіях палила книжки і наголошувала на тому, що українські громадяни за власним бажанням хочуть приєднатися до Росії. Ставила зрадників на чолі адміністрацій та університетів. Вбивала людей культури за небажання співпрацювати. Так, шокуючим залишається один із необрахованої кількості злочинів: головного диригента Херсонського музично-драматичного театру Юрія Керпатенка застрелили російські військові у власному будинку після того, як диригент відмовився співпрацювати з окупантами.
Ди-ри-ген-та!
Людину, яка працює з мистецтвом.
Терор тривав більше восьми місяців.
За кілька днів до того, як російські війська відступили з Херсона, з’явилася інформація, що окупанти вивезли колекцію художнього музею до Криму. Численні полотна, без належних умов транспортування, викрали. Тільки незрозуміло, як можна буде демонструвати крадений живопис у час інформаційного глобального села?
Хіба можна лише з тієї причини, що така практика для цієї армії та країни повторюється постійно. Можливо, вони вважають, що картина висить на стіні не для естетичного задоволення та розвитку в людині прекрасного. Для окупантів це лише об’єкт, який можна вкрасти.
На оголошену окупантами евакуацію на правий берег Дніпра херсонці не зреагували. Як і не зреагували на видачу російських паспортів. Батько моєї подруги так і залишився в своїй девятиповерхівці, знаючи, що ворогам довіряти не слід. Місто, яке зустрічало російську армію українськими прапорами, яке виходило на протести, доки це не стало небезпечним, зрештою не здалося.
Мені сьогодні в соціальних мережах написала однокласниця. Ми разом закінчили академічний ліцей в Херсоні. Надіслала лаконічно смайлик-кавун і смайлик-шампанське.
«Трусило серце, — пише. — От ще б свої вийшли на зв’язок…»
Херсон звільнено. Тепер важливо, щоб усі рідні відгукнулися, що живі.
«Херсон — це Україна», — вкотре говорять на відео і в текстах, які ширяться мережею.
Нарешті це зрозуміли й окупанти.
11 листопада 2022 року
